ГЛАВА XVI „ВІДНОВИТИ СИЛИ”

Минуло кілька днів з від'їзду Марка та Вальтера. Роботи майже не було. Довкола знову стало мирно і спокійно. Аж підозріло спокійно. Всі сиділи в залі. Кожен займався своїми справами. Джейн доглядала за  вазонами, яких там, доречі, було не мало. Кетрін дивилась щось в телефоні із навушниками у вухах. Джейн та Олівер грали в щось на комп'ютерах, періодично перекрикуючись одне із одним, так як їхні робочі місця були у різних кінцях зали. А Даніель читав книжку. Хлопець час від часу, непомітно для себе  потягував носом. Кетрін раптом зупинила своє відео та обернулась до нього, деякий час пиляючи його поглядом. Він краєм ока помітив погляд дівчини та, зрозумівши чому вона дивиться на нього, сказав:
-Це Джейн тут чимось для своїх рослин набризкала, от мені ніс і заклало. 
-Ну вибачте, містер Бейкер, - мовила Джейн, - Хто ж знав що у вас алергія на наблискувач для листя. 
-Від алергії та нежитю добре допомагає морське повітря... - із насолодою закривши очі, відкинувшись на спинку комп'ютерного крісла, мовив Домінік.
-Угу, а ще десь на екваторі зараз тепло, не те що у нас, - підтримав натяк друга Олівер. 
-Друже, у нас вже другий день опалення увімкнене, - мовив Даніель, - тобі що, холодно?
-Та ні, мені то не холодно, але...
-Але? 
-Але пригадайте, пане детективе, коли ми останній раз були у відпустці? - запитав Домінік.
-Перед приходом Джейн в нашу команду їздили в Америку. І на зимові свята ви їздите до своїх сімей. 
-Це було відрядження, а не відпустка, і було два роки назад, - мовив Олівер.
-Так, досить. Я розумію на що ви натякаєте. 
-І... - очікувально продовжила Кетрін. 
-І у нас не та робота, щоб дозволяти собі відпустки.
-Та ну тебе, а недавно говорив що був би не проти кудись з'їздити, - обурено мовила Кетрін. 
Даніель зітхнув, згадуючи що дійсно таке говорив. 
-Тейлор, це була просто поверхнева думка, серйозно я на це не налаштований. 
-Даніель, а ти знав, що продуктивність колективу зростає, якщо давати їм відпочинок, - тихо мовила Джейн за його спиною. 
Детектив із не задоволеним виразом обличчя закрив обличчя книжкою та продовжив читати. Від того що він поклав книжку у таке положення, стало видно її палітурку. 
-Та навіть назва детективу "Високий прибій",  який ти читаєш, натякає на те щоб ми з'їздили у відпустку, - обурено мовив Домінік. 
Даніель подивився на палітурку, після чого, закотивши очі, мовив:
-Добре, ну і куди б ви хотіли, авантюристи?
-В Єгипет! - мовила Джейн. 
-Оооо, таак! - радо підтримав свою кохану Домінік, - море, пальми, піраміди, пустелі, сонце...
-Жара +45... - пробурмотів Даніель. 
-...Романтичні вечори; розкішний номер в готелі; цікаві екскурсії біля таємничих, величних,  ледь не доісторичних, легендарних Єгипетських пірамід, та купа цікаво та весело проведеного разом часу, - мовила Кетрін, звертаючись частково до Даніеля, при цьому мрійливо дивлячись у вікно, - а ще, де не як у Єгипті, можна купити нові книжки для своєї детективної колекції...
Даніель підійняв на неї строгий та водночас зацікавлений погляд. Кетрін злегка посміхнулась краєм губ, продовжуючи не дивитися на нього. Хлопець голосно закрив книгу, навіть не позначивши місце де він закінчив читати. Його погляд проскользив від голови Кетрін аж до ніг. 
-Ти хочеш нарватися? - запитав Даніель. 
-Я? - відповіла Кетрін, - ні що ти. Я просто нагадала тобі головні причини чому б ТИ хотів поїхати в Єгипет. 
-Я подумаю, авантюристи ви єгипетські, - мовив Даніель, підводячись та йдучи до виходу. 
Коли за ним зачинилися двері, Домінік мовив, посміхаючись:
-А Кетрін знає на що бити потрібно). 
-Ну ще б вона не знала), - сказала Джейр. 
-Я піду проясню ситуацію), - мовила Кетрін, встаючи та теж виходячи за двері. 
-Мда... Ніколи б не подумав що я це скажу, - почав Домінік, - але ці двоє найідеальніша пара. 
Джейн одразу ж, голосно тупаючи, підійшла до нього та злісно вдарила його мокрою ганчіркою по спині. Домінік крикнув від несподіванки, і додав: "Після нас із Джейн. Це найідеальніша пара після нас із Джейн". Дівчина, задоволено посміхаючись, поцілувала його в голову та продовжила свою роботу. «Цирк...)» - посміхнувшись,  подумав Олівер. 
Даніель пройшов до себе та, поклавши книжку на полицю, сів на ліжко і задумливо дивився в одну точку. «З одної сторони, вони праві, - почав роздувувати детектив, - ми давно нормально не відпочивали, було б непогано розвіятись. А з іншої, якщо щось трапиться, а нас не буде на місці? Я ж собі цього не пробачу. Але ж і працювати без кінця і постійно знаходитись у якійсь напрузі теж не нормально. Єгипет. Як Кетрін все гарно вміє розказати, описати в лапші на вуха начіпляти... Її потрібно було рекламою в соц-мережах займатись. Або консультантом в Oriflame працювати». Він ляг на бік і невдовся зсаснув. 
Кетрін старалась тихо зайти в кімнату, але у неї це не вийшло. Як тільки вона торкнула двері, вони голосно, противно рипнули. «Що тут все рипить. Якась хатинка на курячих ніжках», - подумала вона. Даніель лежав обличчям до краю ліжка. Дівчина підійшла до нього та, нахилившись, глянула йому в обличчя. Зрозумівши що він спить, вона почала бродити по його кімнаті. Хоч Кетрін та Даніель в близьких стосунках, але дівчина рідко бувала в його спальні. Її увагу завжди привертав невеликий стелаж із детективними книгами. Але, чомусь, можливость подивитися на них зблизька у неї була лише один раз. І те, тоді між нею та Даніелем були не ті стосунки, щоб вона могла собі дозволити розглядати всі книги під ряд. Кетрін зацікавлено підійшла до нього. Там було всього три полиці. Вся література була хронологічно розсорторована. На самому низу були сучасні передруковані видання середньовічних творів та творів доби Відродження. На середній стояли книги дев'яностих років. А на найвищій була сучасна література. Там ж скраю був детектив, який Даніель читав у залі. Дівчина взяла книгу до рук. Вона провела рукою по гладенькій палітурці із гарним дизайном, після чого відкрила її на випадковій сторінці. Вона почала читати прямо із середини, щоб приблизно зрозуміти що це за детектив. Через кілька хвилин вона присіла на ліжко та ще зацікавленіше продовжуючи читати. "Звідки він взяв цю книжку? - думала дівчина, - я увесь Інтернет передивилася, такої цікавої там не знаходила". 
Десь через годину Даніель прокинувся. Він одразу почув що не один в кімнаті. Хлопець сонно підвівся, спершись на лікті, та побачив  Кетрін, яка зосереджено читала його книжку. Детектив краєм губ посміхнувся, незрозуміло хмикнувши, та сказав:
-Цікаво?)
Кетрін здивовано обернулась на нього. Вона кілька разів по-дитячому хлопнула віями, після чого відповіла:
-Дуже. Де ти її знайшов? 
-Місця знаю). Хочеш, і тобі замовлю? 
-Ні, не варто, я думаю ми зможемо одну книгу на двох поділити). 
-Ти, доречі, чому прийшла? 
-А, та просто так. 
-Угу. Знаю я твоє "просто так".
Кетрін посміхнулась та відвела погляд. 
-Ну ти ж знаєш чому я прийшла...)
-Знаю. Чого ж не знаю, - сідаючи поряд із Кетрін, мовив Даніель. 
-Ну і...?
-Ну я чесно не знаю, Кет. З одної сторони, можна б було. Ми справді постійно в якійсь напрузі та роботі і двохтижневий відпочинок пішов би нам на користь і в моральному, і в фізичному плані. Але якщо в ці дні як ми будемо там, щось станеться в місті? Ти ж розумієш, що я собі цього не пробачу. 
Дівчина задумано закрила книгу, дивлячись в одну точку.
-Я... Розумію. Ти правий. 
-Ні. Я не говорю що взяти вихідні це погана ідея. Зовсім ні. Але ми маємо з розумом підійти до вирішення цієї справи. 
-Ну добре. Які варіанти ти пропонуєш? 
Даніель промовчав. 
-Я не знаю. Мені ще потрібно подумати, - невдовзі мовив він. 
-Добре, я тоді піду, - мовила Кетрін, встаючи. 
-Ти куди? 
-Піду чимось займуся. 
-Добре... 
Дівчина поклала книжку на місце та вийшла із кімнати. 
Звечоріло. На вулиці лляв сильний дощ. Джейн та Кетрін від нудьги вирішили напекти яблучних пирогів. Кетрін робила тісто, а Джейн начинку із яблук
-Ану но спробуй, - мовила Джейн, простягнувши Кетрін ложку на кінчику якої було трохи начинки. 
Кетрін злизнула язиком начинку із ложки. 
-Мм... Хто тебе навчив таке робити?
-А що, смачно?)
-Дуже!
-Ми із бабусею часто пекли пироги. Ми стільки начинок разом придумували. З яблук, полуниці, малини, чорносливу, горіхів із карамеллю, шоколадом, кремом, ну короче, що я перечисляю). 
-Класно). Ми теж з мамою пекли пироги. Але не часто. Ну як, домашня випічка у нас вдома завжди була, але я, через навчання, рідко допомагала із цим матері.
-А ким працюють твої батьки? 
-Мама викладач на історичному факультеті в одному із університетів. А батько пише оркестрові партії для оркестру одного музичного училища. 
-Чому ж ти тоді не музикант або не історик? 
-Чому ж. Частково таки музикант). Я раніше на скрипці грала. Але своєю сьогоднішньою професією я теж задоволена.
-На скрипці? 
-Так. 
-Класно. 
-Доброго вечора, - мовив Домінік, який увійшов до кухні, - ого, пироги готуєте. 
Він сказав останню фразу дивлячись на Кетрін, акцентуючи увагу на тому що вона готує.
-Добрий, - відповіла Кетрін, - а ти думав мм можемо тільки стріляти і вичисляти людське місцезнаходження?)
-Та... Ні). Я завжди знав що ви в нас чудові хазяйки. 
-Угу. Охотно вірю, - відповіла Джейн. 
-Не знаєш де всі решта? - запитала Кетрін. 
-Олівера тільки що бачив, а Даніеля ні.
Він відійшов від дівчат та сів на стілець. 
Поки дівчата доробляли пироги, вони говорили з Домініком на самі різні теми. Через годину випічка була готова. Домінік, як справжній джентльмен, допоміг дівчатам прибрати на кухні. Джейн заварила на всіх чай, і всі друзі, покликавши Даніеля та Олівера, сіли їсти гарячу солодку випічку. Під час вечері Даніель майже постійно мовчав та напружено про щось розмірковував, дивлячись у вікно. Інші детективи постійно намагалися йому про щось натякнути, до чогось підштовхнути. Хлопець розумів до чого вони ведуть. Він демонстративно зітхнув та, ніби "батько" сидячи перед своїми чотирма неслухняними "дітьми", сказав: «Добре... Нехай буде по-вашому. Бронюйте номера в готелі та купуйте квитки на літак. Хоча я до зараз не одобрюю цю затію». Усі в момент розцвіли та просіяли, радо дивлячись на Даніеля, який, теж всередині  був в якійсь мірі радий цьому, хоч і не показував цього решті. 
До виліту було ще дві години. В залі аеропорту було досить таки прохолодно. Навкруги була якась метушня. Кругом бігали люди, хтось когось зустрічав, хтось проводжав. Абстагуватися від цього всього шуму та гамору було майже не можливо. Кетрін знуджено притулилася до Даніеля. Він опустив свій погляд на неї та запитав:
-Що таке? 
-Нічого. Нудновато трошки. 
-Подивись фільм. 
-У мене закінчився мобільний інтернет. 
-Візьми тоді мій телефон. Якщо хочеш давай разом щось подивимось. 
-Та... Ні. Дякую, але я не хочу. 
-Ну тобі прямо не догодиш).
-Угу. А ти не знав що я привередлива італійка?)
-Здогадувався). 
У цей момент у поле зору Кетрін увійшов молодий хлопець. Вона б і не звернула на нього особливої уваги, якби не його зовнішність. Він був, не те що схожий, а просто копією Даніеля. Вона підвелась, щоб краще роздивитись цікаву її особу. «Що ти там побачила» - мовив  Даніель за її спиною. Дівчина сіла назад та підсунулась якомога ближче до детектива, щоб точно вказати йому на дивного юнака. Вона витягнула руку вперед, вказуючи на нього. 
-Бачиш того хлопця? - запитала Кетрін.
-Бачу. 
-Він тобі не здається якимось, скажемо,  дивним?
-Здається... - збентежено відповів Даніель.
-Чому він виглядає точно так як ти? Я не вірю що це просто збіг! Ти ж бачиш що він не просто схожий на тебе, а повністю копіює твою зоніншність! - вона трохи придивилась до незнайомця, а потім додала, - Ну за виключенням шраму, звісно. 
Хлопчина, якого обговорювала пара, тим часом "сидів" у телефоні та ні на що не звертав уваги.
-Може це дійсно збіг? - із невеликою підозрою в голосі, мовив Даніель, - просто іншого поясненню цьому немає.
-Я не вірю в це! Люди можуть траплятися схожі, але ж не на стільки! 
-Ну добре. Як ти це ще зможеш пояснити? Родичів у мене мого віку ніяких немає. 
-...та й просто далекий родич був би не сильно схожий. А от...
-Що "от"?
Кетрін трохи зам'ялась, зрозумівши абсурдність думки яка їй тільки що спала на розум, і сказала:
-Напевно таки дійсно збіг... Найдурніший за весь останній час. 
Раптом юнак теж помітив Даніеля. Він, судячи з його вигляду, збентежився не менше детективів. Через кілька хвилин його тут вже не було. 
Невдовзі об'явили посадку на літак, і увечері того ж дня, друзі вже були у Єгипті. Номера були заброньовані на третьому поверсі одного із найкращих готелів. Там був зроблений чудовий, стильний, сучасний та досить якісний ремонт. В усіх спальнях було чисто, приємно, прибрано, мило та охайно. З вікон та блаконів відкривався фантастичний вигляд на місто. А від готелю до моря було рукою подати. Не дивлячись на те що ще було не дуже пізно, і при бажанні можна було б піти покупатись в море, єдиноголосно було прийнято рішення сьогодні вже нікуди не йти, а лягти відпочивати, так як політ був довгий. 
Наступного ранку Кетрін та Даніель прокинулись одночасно від будильника на телефоні Кетрін, який різко та голосно заграв на всю спальню, що пара не просто моментально прокинулась, але й навіть трохи злякалась. Дівчина схватила телефон та, чинячи опір своїм очам, які рефлекторно зажмурювались від яскрафого світла, швидко почала вимикати джерело цього максимально неприємного звуку. Даніель повернувся на інший бік та обійняв край ковдри. Кетрін, нарешті вимкнувши  настирливий будильник, полегшено лягла на подушку. 
-Котра це година? - не повертаючись до неї,  запитав Даніель.
-Пів на восьму, - так само не рухаючись, відповіла дівчина. 
-Угу. 
Кетрін підвелась на лікті та глянула на ще напівсплячого хлопця. Вона підсунулась ближче до нього, перехилившись всім своїм  тілом через його, та глянула йому в обличчя. Її світле густе розпущене волосся почало ніжно лоскотати щоку Даніелеві. Він криво посміхнувся та скривився, розплющуючи очі та забираючи волосся Кетрін зі свого обличчя. 
-Що?) - запитав хлопець.
-Нічого). Може вже будемо потихеньку прокидатися? Там на пляжі зараз всі місця біля водички позаймають. Будемо сидіти в якомусь противному закутку.
-Добре, встаю. 
Кетрін встала на ноги та пішла вмиватись. Коли вона повернулася, Даніель все ще лежав у ліжку. Дівчина закотила очі та, підійшовши до хлопця, легенько ляпнула йому по обличчю холодним мокрим рушником. Даніель від несподіванки дьоргнувся. Він різко вдихнув, ніби хотів рефлекторно крикнути, але стримався. Хлопець різко і широко розплющив очі та глянув на Кетрін.
-Ти що твориш, Тейлор?
-Вставай давай, лінтяю! Треба було спати вночі, а не свій детектив дочитувати. 
-Куди ти так спішиш? Я не думаю що решта вже прокинулись. 
-Ага. Тільки до мене Джейн тільки що телефонувала і питала коли ми будемо готові.
-Встаю...
Даніель, як і Кетрін, відносно швидко зібрався. Друзі зустрілися біля виходу із готелю. По дорозі до моря вони єдиноголосно вирішили зайти поснідати до одного кафе. Було трохи незвично ходити в літніх речах, так як зовсім недавно друзі носили  теплі куртки. Сонце шмалило як дике, проте це не заважало хорошому настрою. 
-Ммм... - з насолодою закрив очі Олівер, - мені вже морське повітря чути...
-Ага), - теж глибоко вдихнуши, погодилась Кетрін. 
-А завтра підемо піраміди дивитись), - постановила Джейн. 
-Ти ще тут два тижня будеш, - мовив Домінік, - встигнеш).
Офіціантка принесла замовлення. Вона не ідеально володіла англійською, але порозумітися зі своїми клієнтами дівчина змогла. Працівниця кафе вже хотіла було йти, як тут Джейн спинила її. 
-А можете, будь ласка, нас сфотографувати? - простягаючи офіціантці свій телефон, дружелюбно посміхаючись, мовила Джейн. 
-Емм... Так, - відповіла дівчина, беручи телефон до рук. 
-Ну ти, звісно, вмієш затіяти, дорогенька моя... - мовив Домінік, приобіймаючи Джейн для фото. 
-Не балакай багато. Бо вийдеш на фото із роздзявленим ротом), - відповіла йому вона. 
Даніель теж приобняв Кетрін за талію. Дівчина теж радо притулилась до нього. Офіціантка, мило посміхаючись, зробила декілька кадрів, віддаючи телефон назад Джейн. Дівчина взяла гаджет, зі словами:
-Ой, дякую вам).
Працівниця посміхнулась та, кивнувши, пішла. 
-Ну? покажи що там вийшло, - нетерпеливо мовила Кетрін. 
-Зараз, хвилинку... Агхр, сонце світить, нічого не видно.
-Та залиш його. В номері подивимось, - промовив Даніель. 
-Ну добре. Так, напевно, дійсно буде розумніше. 
-Давайте скоріше їжте, я зараз як сир в мікрохвильовці розплплавлюсь, якщо не окунусь у воду, - нетерпеливо сказав Домінік.
-Швидко їсти - шкідливо для здоров'я, - відповіла йому Кетрін. 
-Якщо ти один раз швидко поснідаєш, тебе шматок не відпаде, - заперечив Домінік. 
-Я не знаю що там шкідливо, а що ні, - почав Олівер, - але якщо їсти та паралельно сперечатись, то це точно швидко не буде. 
Домінік глянув з-під лоба на Олівера і замовчав. 
Після сніданку друзі рванули до моря. Вони спускалися сходами до пляжу. Ось-ось мала показатися та сама блакитна довгоочікувана водичка, яка простягається до самого горизонту, зливаючись там із ясним небом. В якийсь момент з-за верхівок пальм та будинків почало проглядатися море. Воно манило до себе своєю казковою, фантастичною атмосферою, гарячим піском, теплим бризом, який розносив по всьому місту насичене, вологе,  морське повітря. Було таке відчуття, ніби зараз не початок листопада, а липень. Все було настільки прекрасно, що навіть закрадалася підозра що це сон. Це змусило компанію, непомітно для себе, прискорити темп, ледве не вдвічі. Ось вже нарешті їхні ноги ступили на пісок. Він був такий гарячий, як розплавлене залізо. Домінік, Джейн, Олівер та Кетрін побігли до води, сміючись та зачіпаючи одне одного як малі діти в дитсадку, які після тихого часу вибігли на прогулянку. Даніель ішов ззаду, заворожено дивлячись на фантастичний краєвид. «Все таки вони були праві. Це краще, ніж сидіти вдома»,  -  подумав хлопець, не спускаючи свого погляду із горизонту. Друзі нашвидкоруч розстелили покривало на піску, біля самої води. Скинувши із себе верхній одяг та залишившись в одних купальниках, Джейн, Олівер та Домінік пішли у воду. Кетрін ще сиділа на пляжі, збираючи розпущене волосся в пучок. Даніель підійшов ззаду та сів біля неї. Дівчина підняла на нього погляд та, знову опустивши голову, запитала:
-Чому ти відстав? 
-Та... Просто краєвидом насолоджувався. 
Кетрін витримала невелику паузу, про щось роздумуючи, після чого запитала:
-Ти ж ніколи не був біля моря? 
Це запитання прозвучало не питальним тоном, а стверджувальним, ніби це було зовсім не запитання, а поставьений факт.
-Угу... - ледь помітно кивнувши, тихо відповів Даніель.
Він легенько посміхнувся, вдивляючись в неосяжну, загадкову, мрійливу та чарівну далину. 
-І... Як тобі?) - кокетливо нахиливши голову на бік, запитала Кетрін. 
-А ти як думаєш?).
-Я думаю... Що ми зараз підемо у воду), -  хватаючи його за руку, та змушуючи цим іти за нею, промовила дівчина. 
Через кілька хвилин вся компанія возз'єдналася і друзі вже оббризгували одне одного водою. Вона була прохолодною, але враховуючи сонце, яке пекло як скажене, це не було проблемою. Згодом дівчатам набридло купатись. Вони вилізли на невисокий дерев'яний пірс, який заходив у воду. Сівши на його край та звісивши ноги вниз, подруги почали спостерігати за хлопцями, які, як ніби буйні дев'ятикласники почали сперечатися між собою. 
-...я в середній школі міг під водою протриматися півтори хвилини, - зухвало мовив Домінік. 
-Ага, - відповів йому Олівер, - звісно, якщо прискорити годинник, яким ти засікав час). 
Всі голосно розміялися. 
-Ой, та ну тебе, - ображено мовив Домінік, - ти то сам на скільки зможеш дихання затримати? 
-Не знаю. На хвилину? - задумливо відповів Олівер.
-А давай тоді перевіримо хто з нас довше просидить під водою! Кетрін, засікай час, а ми утрьох позмагаємось. 
-А чому втрьох? - запитав Даніель. 
-А ти що не хочеш? - відповів йому питанням на питання Домінік. 
-Хм. Ну добре, - незрозуміло посміхнувшись, мовив Даніель, - потім щоб не обурювався). 
-Давайте. На рахунок три. Кетрін рахуй, - із невеликим приказним відтінком у голосі сказав Домінік. 
Дівчина, посміхаючись, закотила очі і прорахувала до тьох. Хлопці одночасно пірнули під воду. З цього моменту Кетрін повільно, у такому темпі як йдуть секунди, почала рахувати. Майже рівно на хвилині із-під води випірнув Олівер, і одразу ж за ним Домінік. 
-Рівно на хвилині, як я і говорив, - посміхаючись мовив Олівер. 
-Мене Джейн внизу ногами зачіпала і я просто відполікся, - поправляючи намокше волосся, почав оправдуватись Домінік. 
Даніель все ще не підіймався. Кетрін навіть якось схвильовано нахилилась до води, все ще рахуючи. І от, коли із її вуст прозвучало: "113", хлопець різко підвівся, вдихаючи повні груди повітря, та забираючи мокре волосся, яке від того що намокло стало ще чорніше, з обличчя.
-Так не чесно, - обурився Домінік, - мене Джейн ногами чіпала і я повітря багато випустив!
-Ага, звісно), - сміючись відповів Даніель. 
-Давай ще раз! Лише я і він, - показуючи на Даніеля, мовив Домінік. 
-Ти хочеш реванш?) - запитала Джейн. 
-Так хочу! 
-Добре). Хай буде, - відповів Даніель, - але я висуваю свої умови. 
-Які? - стараючись поглядом стерти його в порошок, коротко запитав хлопець. 
-Нехай дівчата сядуть нам на плечі. 
Домінік глянув на Джейн, яка старалась не подавитися від сміху, і з надією що не втопиться, погодився. Даніель підійшов спиною до пірсу та подав руки Кетрін. Вона акуратно сперлась на його долоні та спустила спочатку одну ногу, а потім й іншу, і таким чином опинилась у Даніеля на плечах. Було трохи не звично, так як хлопець був відносно високий, але дівчина швидко звикла. Домінік та Джейн зробили те ж саме. 
-І тепер рахуватиме Олівер! - додав Домінік. 
-Чому це? - обурено запитала Кетрін. 
-Бо ти неправильно рахувала! 
Кетрін хмикнула. Олівер, схрестивши руки на грудях та спершись в опору пірсу, прорахував до трьох, після чого хлопці опинилися під водою, а дівчата практично повністю залишились на поверхні. У воді були лише їхні ноги. 
-Вони там не втопляться?) - запитала Кетрін, дивлячись на Джейн. 
-Не знаю. Ай, Кет, наших хлопців хоч під розстріл клади, їм нічого не буде. 
Кетрін розсміялась. 
-Ні, а хіба не правда? - здивовано запитала Джейн після кожного розслідування в цьому переконуюсь.
-Правда, правда) 
І от знову з-під води перший піднявся Домінік. Він одразу ж глибоко вдихнув та почав віддихуватись. Джейн  турботливо забрала його мокре волосся йому з обличчя.  Десь через пів хвилини підвівся і Даніель. 
-Добре. Твоя взяла. Посейдон лондонський... - ображено мовив Домінік. 
Даніель засміявся та акуратно спустив Кетрін на берег. 
Хлопці навіть не збиралися вилазити із води. Сонце вже піднялось високо над землею та пекло сильніше, ніж зранку. Був десь південь. Дівчата лежали на лежаках під великою парасолькою. Джейн пристально спостерігала за хлопцями, як квочка за курчатами. Кетрін ж байдуже обробляла фото, щоб потім викласти їх на свою сторінку в Instagram. 
-Може вже в номер піти? - сама до себе моаила Джейн. 
-М? - знімаючи сонячні окуляри, підняла погляд Кетрін. 
-Може вже в готель піти? 
-Чому? 
-Жара жахлива. Та й сонце пече. Мене вчили вдень на пляжі не сидіти. Лише зранку та ввечері. 
-Я з тобою згідна, на своєму досвіді знаю що так краще не робити, але чому одразу в номер? Можна чимось цікавим зайнятися. Я не хочу сидіти всю відпустку в готелі. За серіальчиками. Я і в Лондоні так могла би посидіти.
-Я не проти, але щоб не на сонці. Померти від сонячного удару це не те про що я мріяла. Гаразд. Клич вже сюди тих Іхтіандрів. 
Кетрін відклала телефон та напівбігом пішла до води. Домінік ще здалеку побачив що дівчина іде до них. Він спостерігав за нею, аж поки вона максимально близько не підійшла до них. Хлопець підібрав потрібний момент та від душі оббризгав Кетрін водою. Дівчина, не очікуючи такого сюжетного повороту, рефлекторно заступила себе руками та неголосно крикнула. Її це не скільки розізлило, скільки завело її ігровий настрій, і вона у відповідь теж щедро плюснула водою в Домініка. Кетрін все силініше почала заливати хлопця хвилями морської води. Він теж не здавався та робив теж саме. Як у якийсь момент дівчина вигукнула: 
-Все! Досить! 
Домінік одразу ж перестав. 
-Хлопці, йдемо звідси, - почала Кетрін, - вже полудень, тут сонце пече. Від 12-ти до 6-ти не варто залишатися на сонці. 
-Чому? - перервав її Домінік. 
Він, звісно, добре знав чому так не потрібно робити, але шанс лишній раз помудрувати він не хотів упускати. 
-Із свого особистого досвіду говорю, - спокійно відповіла Кетрін, - сонячний удар буде. 
-Тебе сонячним ударом било? - недовірливо перепитав Домінік.
-Угу. 
-Коли ти встигла? - здивовано запитав Олівер. 
-Хто знає, хто ні, в Італії я жила в місті Катанії, яке знаходиться на узбережжі Середземного моря. Тому влітку майже кожен тиждень ми із сім'єю бували на пляжі. І один раз я занадто довго пересиділа на сонці.
-Пощастило ж комусь народитися біля моря, а не в дощовому Лондоні, де вічно одна слякоть, - зітхаючи, мовив Домінік.
-Давайте йдемо, нас вже Джейн чекає, - сказала Кетрін, показуючи хлопцям щоб ішли за нею. 
Друзі хотіли зайнятись чимось цікавим, але жара не дала цього зробити. Звісно, термометр показував аж 50° за Цельсієм. Синоптики стверджували, що це буде один із найжаркіших днів у цьому місяці. Тому, на жаль, детективи були змушені сидіти майже увесь залишок дня в номері. Вони подивилися разом фільм, що ніколи ще не робили. Так, це звучить дивно, але всім уп'ятеро переглянути якесь кіно, чи ще щось не виходило. Друзі переглянули дві комедії  під дотепні коментарі язикатого Домініка, які робили перегляд кіно ще веселішим та цікавішим.