Розділ 24

Розділ 24

Ось як бути? Переписувати їхні розмови з Алексом? Може вийти нікому не цікава тягомотина. Нікому? Крім його самого. Окрім назавжди втраченої коханої. Як же він ненавидів це слово-назавжди. Якби, на одну годину в році вона поверталася, він був би щасливий весь рік, в очікуванні цієї години. Скільки б він сказав їй за цю годину. Того, що не сказав за життя. Не встиг. Не хотів. Хоча, напевно, вони б просто помовчали обійнявшись.

Як же йому було потрібно, просто необхідно поділитися з нею думками, новинами, іноді образами. Він так часто думав: «Ой! Це просто обов'язково треба їй розповісти». Просто ніхто інший цього не зрозуміє. Та й не буде слухати хтось інший. Просто тому, що це нікому не цікаво. Крім неї. Сьогодні не вона, а він потребує подушки, якій можна все розповісти, всім поділитися. Знаючи, що не скаже зайвого, не викличе несподіваної образи. Що зрозуміє.

Було, що такою подушкою був її портрет, коли він, долаючи клубок в горлі стояв перед ним і розповідав про дику образу, завдану дуже близькою людиною йому і завдану дуже близькій людині їм. І було відчуття, що вона його зрозуміла. Що вона його заспокоїла. Перемолеться, мука буде, сказала вона. Головне не накопичувати образ! І перемололося. Вона знала, що сказати.

А свобода? Та нахрін, вибачте за мій французький, потрібна вона? Якщо ти не потрібен нікому, крім себе, від слова зовсім. Якщо ти рибка, в акваріумі, з якого ти по-любому не вистрибнеш. Якщо на клітці старості висить пудовий, іржавий замок і ключ від нього давно втрачено. Та й вихід є тільки в один бік.