Розділ 22

Розділ 22

Найцікавіше, що навіть Алекс став відходити на другий план. Ніби перехворіла. Особливо коли автор цих рядків відправив його спершу в Ізраїль, а потім в Штати, за межі зони досяжності. Він благополучно перейшов у френдзону і просто став милим і цікавим співрозмовником. Віртбойфрендом як називав він себе.

В одному з листів про відносини в мережі Олеся Алексу:

Дивлюся на все це і думаю: Невже Алекс мене ось так сприймав, як набридливу закохану дуру»? Брр, жах!! ЖАХ!

Я якось подумала: «Ми з Алексом були обидва такі нудні»! Він такий нудний у своїй впертості не ореаліватись, а я супернудна у своїй впертості що б то не стало його ореалити На конкурсі нудних людей ми б з ним розділили перше місце на двох!

Ну це я тепер така розумна стала. Розумна і твереза.

Цій, впевненій в собі жінці, яка мала двох чоловіків, які від неї без розуму, вже не потрібна була подушка для скарг. Їй потрібен був співрозмовник, перед яким вона могла б похвалитися своєю крутістю, своїми поїздками, своїми танцями і фестивалями, з яких вони привозили Гранд-прі. Своїм успіхом у чоловіків, які до неї липли, яких вона використовувала для того, щоб потішити своє жіноче его, яким нічого не обломлювалося і які слухняно, після спільної кави, прогулянки під місяцем або навіть обіду, приготованого їм власноруч, переходили у френдзону. Або лягали черговим скелетиком в шафу її спогадів.

Її листи про це, це маленькі новели. Читаючи їх, він розумів, що всеж-таки співавтор він. Співавтор і плагіатор.

Сонячний удар.

Напевно я все життя шукала і чекала такої пригоди після того як в юності прочитала Буніна...

Щось таке ... раптове і сильне і з обов'язковою неможливістю продовження і тому з приємною гірчинкою трагізму.

І тут збігається ну майже все... Прям мрія якась. Так само як і у Буніна... Зустріч на плавзасобі.

Ми опинилися за сусідніми столиками в ресторані порома. Я була зі своїми з автобуса, а він пив один.

Жива музика, типу дискотеки 80-х. Ми усі танцювали і веселилися. А потім він запросив потанцювати. І дуже симпатично рухався. Потім я мала нахабство на очах всієї своєї групи погодитися сісти за його столик і прийняти його частування... а потім ... гучна музика стала заважати нашій бесіді. І ми, знову ж таки на очах здивованої публіки, покинули приміщення ресторану порома.

Так, я наслухалася багато компліментів, ми навіть цілувалися... Було страшенно весело. Але сексу не було... Ти ж мене знаєш вже! А може просто я замало випила? Але я навіть трохи розчарувалася. В собі самій розчарувалася. Ось все було: вино, музика, танці, і чолов`яга нормальний, і умови всі (каюта була). Романтика. АЛЕ! УДАРУ, того СОНЯЧНОГО у мене, як у Буніна описано таки не було. Я просто категорично відмовилася, посилаючись на те що ми знайомі лише 2 години. Ну обмінялися координатами. І знаєш, що найсмішніше? Я дала йому візитку, там всі мої телефони... а один з телефонів я залишила вдома, чоловікові, щоб він відповідав на дзвінки клієнтів. І ось цей мій клієнт дзвонив зі Стокгольма сюди, коли мене тут не було. А чоловік не міг зрозуміти, що це за дзвінок і звідки.

Шкода тільки що він анітрохи мене не схвилював. Шкода.

Зараз я з ним не спілкуюся. Не хочу. Але не жалкую, що це було.

І так, був дзвінок на її телефон зі шведського номера. І так, вона сама розповіла йому про цього Серьожу, що ганяє з Естонії в Швецію працювати електриком. І навіть показала його фото в соцмережі. Ну просто не можна з таким зрадити таким пафосним орлам, як він і Алекс. Ну це просто себе не поважати. Це був шматочок з великого красивого листа про поїздку по Скандинавії. І купа фотографій. І компліменти від Алекса. І захоплене від Алекса. Ну, Алеська ти собі завжди знайдеш! Коли ти вже вгамуєшся!