Розділ 3

Розділ 3

     Щось прохолодно подумав він. Тут дощовий вересень. Ниють стопи коліна, плечі. Не забути випити ліки! Крутий жеребець поступово перетворюється на хромого мерина. Час на живодерню. Поруч із нею він не відчував тягаря років. Насправді майже не відчував, швидше намагався не відчувати, виснажуючи себе гімнастиками, щоб бути у якій-не-якій формі.

     Він пам’ятає їх перші дні на розігрітом сонцем березі теплого моря, де вони, студенти, відпочивали, працюючи, або працювали, відпочиваючи. Вона — перша дівчина узбережжя, він, чи не найзавидніший хлопець. Вона — ще зовсім юне, пухнасте кошеня з ледь розплющеними оченятами. Їй щойно виповнилося вісімнадцять. Він — п’ятикурсник престижного факультету, який вже відслужив в армії, робить кар’єру, у комсомолі та звик, щоб до його думки дослухались. Йому майже двадцять п’ять.    

     Такі зоряні серпневі ночі не для сну! Кожну ніч, впоравшись зі своїми справами, вони, разом із натовпом схожих на них хлопців та дівчат, йшли до моря або у степ, палили багаття. Співали під гітару. Він грав і на неї дивилися, як на «Дівчину першого гармоніста на селі». Вона могла замовити будь-яку пісню, могла сказати: «пішли вже» — вставши і пішовши, не озираючись, впевнена, що він, як прив’язаний, піде за нею. У їхню першу кімнату, їхню «келію», а загалом — закриту сходову клітку, від якої у нього були ключі. Там вони, майже до світанку, виснажували себе пестощами, не перетинаючи останньої межі. Тоді це було табу.

     Не можна сказати словами Булгакова, що «любов вискочила перед ними, як вискакує вбивця у провулку», для цього він був надто цинічним. Але вона йому подобалася. Дуже подобалася! Подобалося, як на її точені ніжки і круглу попку пялилися хлопці, заздрячи йому. Подобалося, коли вона у гарному купальнику з пишною зачіскою йшла у воду. Така собі пляжна дива, обережно пливла, охороняючи зачіску. Він ураганом влітав у воду, підпливав, занурював її з головою, і виринала дівчинка-підліток із усміхненим обличчям і веснянками. Чомусь веснянки просто розчулювали його.

      Потім вони ще рік зустрічалися у своєму місті, потім вона завагітніла від єдиної його необережності, потім вона довго і методично тріпала йому нерви, вбиваючи любов. Іноді здавалося, що вони ненавидять один одного. Потім вони одружилися. Потім вона народила йому доньку. Найкращу доньку у світі!

     Але повернемося до гри. Він читав її листи до Андрія, ще раз думав, що не знав своєї дружини від слова зовсім, що це не та «курочка ряба» (так називали її учні за рябу шубу), поруч із якою він прожив багато років. Невідома, розумна, нахабна, цинічна і неймовірно приваблива. Вона часто відповідала розгорнуто на його листи типу: «Привіт, дякую за лист, Андрій», або іншими словами: «Да пішла ти».

Вона у відповідь: «Ну, Андрюшо, сам себе перевершив у короткості. Все — таки ти не «пісьменик», ти більше «читач». Або такий зайнятий чоловік, що у тебе немає часу відволікатися на такі дурниці, як інтернет- листування. Це викликає повагу... А може, у тебе є розваги, які тебе займають більше... Загалом, справа твоя.

Я зовсім не претендую ні на одну секунду твого часу, ні на один байт твоєї пам’яті або борони боже, твого почуття.

    Просто я, народжена у минулому столітті, все ще захоплююся можливістю спілкування в інтернеті. Причому не у дурних чатах, а саме поштою. Отримувати від тебе вісточки мені цікаво, хоча б тому, що я багато про тебе знаю з твоїх же листів, і не тільки. І, як мені здавалося раніше, у нас з тобою є спільні теми для «поговорити». І наприкінці знову: «Пиши, коли будеш у настрої».

      Це листування благополучно рухалося до фіналу, і він вже не кожен день заглядав у поштову скриньку Андрія. Гра трималася лише на її невгасимому бажанні листування. Як такого. Вона таки витягнула з Андрія подробиці біографії, змусивши чоловіка трохи відволіктися від роботи і придумати цю біографію. Типу він хороший, але життя його дуже потріпало. Першу дружину він, армійський лейтенант, застала в ліжку з якимось типом. ВК була третьою, а друга була тихим ангелом. Але йому тоді не хотілося тихих ангелів. Він мстив усім жінкам за образу, нанесену першою. Розлога журавлина, загалом, але проїхало.

     Вона відповіла Привіт Андрій! Ні, ти не образив мене, а викликав жаль. Так, життя тебе потріпало... Якщо все так, як ти пишеш, і ти першій дружині не зраджував, то такий поворот подій, звичайно, несправедливий. А пишу я тобі іноді зовсім не для того, щоб дізнатися подробиці зустрічей В.К. з моїм чоловіком. Мені це глибоко байдуже. І, якби я захотіла дізнатися, спитала б прямо, і він би мені відповів, як зазвичай. Ще й з подробицями б розповів Йому ж теж хочеться побалакати, розповісти, як його люблять.

      Навіщо пишу тобі? Це у мене така форма розслаблення, відпочинку від буденних справ. Полоскотати нерви словесністю. Ось мій чоловік розслабляється, сидячи в чатах, а я складаю різні листи. Ось і все. Не хочеш — не буду писати. Це не стане для мене великою втратою. Тим більше, що я вже добре тебе знаю. Ланцюг на шиї? За кермом чужого Лексуса почував себе прекрасно? Жінок чужих трахав, намагаючись принизити? А раптом хтось із них тебе по-справжньому любив? Вибач, але ти — не герой мого роману. І дякую Карелиній, що вона вчасно тоді втрутилася у нашу переписку. А то я, чого доброго, могла би закохатися в тебе. Адже жінка зазвичай закохується у те, що сама собі придумує, плюс трохи «локшини на вуха». Локшина з твоєї сторони була... А я дуже люблю закохуватись. І все одно, Андрію, не будь таким злим, стань добрим. Полюби жінок. Не всі такі погані, як я!

      Одного разу він, сам не знаючи навіщо, заглянув у поштову скриньку Алекса. Там висіло непрочитаний, тижневої давності, лист від неї! «Сюрприз», подумав він!