Розділ 1

                                                       Алекс Волосов

                                                                 Гра.

                                                                                           Перед читанням спалити.

Передмова

 Я ані разу не письменник, але цей сюжет сидів у мене в голові не один рік. Сюжет, який ніколи не повинен був побачити світ. І зараз я дуже не впевнений, чи варто його публікувати. Занадто все інтимно і живо. Але авторський свербіж переміг. І переконали ті, з ким ділився. Головне перед читанням спалити!

Розділ 1

      Вечір тягнувся повільно, ніби час зупинився. Далеко від усього рідного, він сидів у кріслі, дивлячись у напівсонні на телевізор. На стіні навпроти — її портрет. Разів із сто на день він, проходячи мимо, говорив їй щось ніжне типу: «Ось так, Рижик», «Сонечко моє ніжне». Іноді він навіть цілував рамку, винувато поглядаючи їй у очі, ніби вибачаючись за те, що не врятував, що не поділився з нею своїм життям, чесно навпіл. Лише після її смерті він зрозумів, що кохав її безумно, тільки її, незважаючи на сотню жінок і дівчат, що пройшли через його руки у бурхливі дев’яності. Сльози підступали до горла. «Я став старим плаксою», — казав він, дивлячись на портрет, і сам собі був смішний. Він, цинік, готовий відпустити солоний жарт з будь-якого приводу, тепер сидить, чекає відповіді від фото. Смішно! Вона була на портреті такою ж, як він її пам’ятав: з усмішкою на всі тридцять два, щаслива, скуласта, з грайливими чортиками у очах. Така, як завжди — легка, повна життя, ніби весь світ існував тільки для її усмішки.

     Він часто згадував ту гру, яка почалася на початку двохтисячних і зійшла нанівець буквально кілька років тому. Отже, вони не молоді. Йому майже п’ятдесят, і йому набрид  кобелізм, властивий підприємцям 90-х. Їй трохи за сорок. Пару років тому вона пішла з школи, і він пристроїв її працювати представником закордонної фірми. Вона навчилася водити машину і ганяла на своїй «Таврюсі» по всіх заводах, здобуваючи товар для шефа. Він помітив, як вона похорошіла. Вона точно виглядала цікавіше, ніж у тридцять, і ця її нова краса дивувала його. Він був впевнений у її вірності, або майже впевнений, або швидше у її майже вірності. Вони разом близько двадцяти п’яти років. Він — власник і директор невеликої фірми, а вона прийшла працювати до нього офіс-менеджером. Тобто, старшим, куди пошлють. Але, врешті решт, вона була дружиною шефа.

     Вона завжди відрізнялася практичністю і вмінням добиватися свого. Саме вона наполягла на ремонті в старій будівлі офісу, адже в таке місце гроші точно не прийдуть. Облаштувала гарний кабінет чоловікові і, коли все було готово, сіла за комп’ютер. Комп’ютер був для неї новим, незнайомим світом. Він не слухався її. Робота на комп’ютері  давалася їй з труднощами, техніка її дратувала. Вони сварилися через неслухняність комп’ютера, але потім якось усе вирішувалося. Щоб зацікавити її і полегшити освоєння нової для неї техніки, він показував їй різні «цікаві штучки» в інтернеті. Чати, соціальні мережі, форуми - все це вона вивчала із цікавістю. І от сам не зная навіщо, він показав їй розділ знайомств на одному з порталів. Можливо, просто жартома. Але він помітив, що її очі загорілися. Як тільки він відійшов, вона одразу створила анкету, щось жартівливе: «Мені 40, заміжня, для мене знайомство- не соломинка для утопаючого, а просто розвага». Цю анкету він, досвідчений юзер, через двадцять хвилин прочитав на екрані свого ноутбука. Гра почалася!

      Ні, він не здивувався анкеті. Він сам, якби, спровокував її на це. Мовби випробовував. Тепер він, знаючи її мейл та пароль, який сам допомагав встановити, роблячи вигляд, що відвернувся, раптом почув себе «агентом Моссада», який взяв слід. Ну і, звичайно, укол ревнощів. От сучка! Чого їй не вистачає? Знайомств їй захотілося? При тому, що чоловік ії годує, одягає, машину заправляє, яку сам їй і купив.     

     Колись він відправив її на два місяці до моря, де вона оздоровлювала сина, крутила комп’ютерні ігри і вела безшабашний спосіб життя курортниці без чоловіка. Він сподівався лише на рівень конкуренції між дамами. Там жінок було помітно більше, ніж чоловіків, і він, не дуже сподіваючись на її вірність (їй було за що помститися чоловікові), покладався на цей факт. Кожну п’ятницю він приїжджав, а їхав у понеділок вранці. Вона зустрічала його у блядских коротких шортиках, що красиво облягали її кругли сідниці і в топі,  який більше підкреслював, ніж прикривав. Загоріла, як шоколадна цукерка. Нічого собі, думав він! Що з нею твориться? І, незважаючи на те, що вдома вів точно  не чернечий спосіб життя, весь день відчував, що він її хоче, по-дорослому хоче. Ввечері швидко допомагав укласти втомленого за день сина, вів її у бар, годував шашликами та поїв коньяком, милуючись блиском у її очах. Вони йшли у її кімнату для комп’ютерних ігор і там, на підлозі, на ковдрі, як підлітки, жадібно віддавалися любові. Він помітив, що це відбувається якось по-іншому, що вона якась інша, гаряча, смілива. І ще він помітив, що вона стала частіше хотіти того, чого, на його думку, їй раніш не хотілося зовсім. Пробудилася нова сексуальність.

     Відправивши її додому, він відкрив її пошту і не побачив у ній жодної реакції на анкету. Однак через годину вона вже отримала два відповіді. Якась збочена малолітня шпана. «Це не конкуренти», — подумав він. І тоді у нього визрів хитрий задум. Він створив трьох вигаданих шанувальників, які нібито зацікавилися її анкетою.

 Перший Андрій Сергієнко. Вальяжний мешканець столиці, що працює в одному з міністерств, вирішив трохи розважитися перепискою з досить розумною жінкою. Трохи пофліртувати, ненав’язливо запросити на побачення до столиці. На фото — трохи повненький блондин із доброю посмішкою.

Другий Олександр Горілий. Зовні нагадує її чоловіка та актора Панкратого-Чорного одночасно. Мешканець міста навколо моря, яке славиться своєю історією і гумором. На фото — усатий, трохи незграбний чоловік із хитрим поглядом.