7. Нормально не знати, ким ти хочеш бути у 30. Або в 50.

У дитинстві ти, можливо, мріяв(-ла) стати космонавтом, ветеринаром, вчителем або дизайнером мультиків.
А тепер?
Тепер іноді хочеться просто сказати:

“Я хочу бути тим, хто не прокидається в паніці о 3 ночі, бо знову не знає, чим займається у житті.”

І це — нормально.

🎓 Нам обіцяли “шлях”

“Вибери спеціальність — і буде тобі щастя.”
“Поступиш — зрозумієш, ким хочеш бути.”
“От почнеш працювати — і все встане на місця.”

Але чомусь “на місця” стає лише втома.
Розгубленість.
А іноді — глибоке, майже тихе “я не впевнений, що це моє взагалі”.

🔍 Чому ми так тиснемо на себе?

Бо нам здається, що ідентичність = робота.
Що ти — це твоя професія.
І якщо ти не можеш описати себе в одному реченні (“Я — маркетолог”, “Я — юрист”, “Я — вчитель”) — то ти нібито ще ніхто.

Але ж це абсурд.

Бо людина — це не посада.
Це купа речей, які не влазять у візитку:

• як ти смієшся
• які книжки тебе зачіпають
• з чого ти робиш каву
• у чому ти боїшся зізнатись

🧠 А якщо твій шлях — не пряма?

Всі ці історії “я з дитинства мріяв і тепер цим займаюсь” — це не норма. Це виняток.
Реальність більш схожа на:

• “спробував — не зайшло”
• “вибрав, бо треба було щось вибрати”
• “просто плив за течією”
• “хотів одного, вийшло інше, але живу”

Це — живе життя.
З помилками, поворотами, сумнівами і такими рішеннями, які ти згодом згадуєш зі словами “цікаво, що я тоді думав(-ла)”.

📌 То що, не треба нічого планувати?

Та ні. Планувати — це добре. Але важливо знати:

Ти можеш мати план — і при цьому не бути впевненим. Це не скасовує твого права на пошук.

У тебе є повне право:

• змінювати думку
• пробувати інше
• робити паузу
• працювати не “по спеціальності”
• не знати, ким хочеш бути — навіть у 50

Це не “відставання”. Це — реальний процес дорослішання, в якому ідентичність не вирізається на камені, а росте, як дерево.

🛋️ Якщо зараз ти не знаєш — це не поразка

Це просто означає, що:

• ти в моменті пошуку
• або в моменті паузи
• або в моменті “перетравлювання” попередніх спроб

Іноді це найважливіше, що можна зробити: зупинитись і чесно спитати себе, без голосів ззовні: “що мені справді цікаво, хоча б трохи?”

Навіть якщо відповідь буде: “не знаю”. Це теж чесно.
Це — основа, на якій можна будувати щось справжнє.

🤝 І нас таких багато

Нас мільйони. Тих, хто не знає “ким стати, коли виросте”.
Бо, чесно кажучи, ніхто повністю не “виростає”.

Ми всі — люди в процесі. Люди, які пробують.
І знаєш що? Це набагато цікавіше, ніж бути “готовим продуктом”.

☕ P.S.

Наступного разу, коли хтось спитає:
— “А ким ти хочеш бути через 5 років?”
Ти можеш чесно сказати:

“Собою. Але, можливо, трохи більше відпочилим(-ою) і щасливим(-ою).”

Це — класна відповідь.
Навіть якщо ти ще не придумав(-ла), в який саме сфері.