2. Соціальні маски, які не захищають від вигорання

У кожного з нас є набір "масок", які ми надягаємо автоматично. Їх не продають у магазинах, але вони так само з часом починають тиснути на голову.

Вдома — маска «все під контролем».
У школі, універі чи на роботі — «я компетентний(-а) і не згораю, ви що».
У компанії друзів — «я веселий(-а), на позитиві».
В Інтернеті — «я унікальний(-а), цікавий(-а) і обов’язково з фільтром».

Іноді ми навіть не помічаємо, що носимо їх цілодобово, доки не приходимо додому, падаємо на ліжко і думаємо:
“Та скільки можна вдавати, що мені все ок?”

🎭 Маски — не проблема. Проблема — коли забуваєш, хто ти без них

Підлаштовуватись — це нормально. Ми всі хочемо бути зрозумілими, прийнятими. Маски — це соціальний клей, який допомагає співіснувати без щоденного апокаліпсису в комунікації.

Але коли ці ролі поглинають справжнє "я", починається хіт-шоу під назвою “вигорання на повному ходу”. Бо щоб грати ролі — треба енергію. І дуже багато. А ти — не powerbank.

Тобі не обов’язково бути постійно:

• хорошим учнем / колегою / другом
• сильним
• веселим
• готовим «розрулювати»

Ти не актор у серіалі про ідеальне життя. Ти — людина, яка має право змінюватися, помилятися, мовчати, бути втомленою, сваритись і не знати, куди йде.

🧠 Чому ми граємо?

📌 Страх не бути прийнятим(-ою)
Ми боїмося, що якщо покажемо себе справжнього — нас відштовхнуть. Тому легше вдавати «зручного».

📌 Очікування ззовні
Батьки, викладачі, соцмережі — всі «знають», як маєш жити. Тому ми несвідомо стараємось відповідати, навіть якщо це нас душить.

📌 Програма “треба бути сильним”
Особливо, коли навколо теж усі мовчки згоряють, але роблять вигляд, що вони — ходячі календарі успішності.

💣 Чим це закінчується?

Втома, яка не минає після сну.
Раптове відчуття пустоти.
Іноді — повна апатія до речей, які колись приносили радість.

І найгірше — навіть собі не можеш зізнатись, що тобі тяжко. Бо ж як? У тебе ж «все добре».

🔍 А що, як би ти був(-ла) собою?

Просто уяви на хвильку:

• Ти не посміхаєшся, коли не хочеш.
• Не граєш роль “я знаю, що робити”, коли плутаєшся в думках.
• Говориш “я втомився/лась”, замість “все ок”.
• Іноді зникаєш — не з образи, а щоб відновитись.

Це не слабкість. Це — здоровий захист. Це — чесність.
І тільки вона реально захищає від вигорання, бо ти не витрачаєш сили на виставу.

☕ Як знімати маски без паніки?

1. Почни з малих зон безпеки.
   Знайди хоча б одну людину, перед якою можеш не “грати”. Це вже багато.
2. Навчися казати “мені зараз не ок” без виправдань.
   Не мусиш пояснювати кожну емоцію. Вони мають право бути.
3. Слухай себе.
   Якщо ти щось робиш “бо треба”, але тебе це нищить — варто переглянути свої “треба”.
4. Не всі твої ролі погані — просто перевір, чи вони ще тобі підходять.
   Може, колись маска допомагала вижити. Але час зростає — і ти можеш її зняти.

Маски — як зимові шапки:
зручно, коли мороз.
Але ходити в ній усе літо — безглуздо і шкідливо.

Тому не бійся бути справжнім(-ою).
Це не страшно. Страшніше — забути, ким ти був(-ла) до всіх цих “ролей”.