Глава 1.

Степан гуляв вулицями Києва розглядуючи їх багатства час від часу заходивши в гіпермаркети і взявши щось більш дешевого, щоб зберегти гроші для майбутніх подій, Степан ще у школі засвоїв що покладатись йому немає на кого крім самого себе, і помилка коштуватиме йому значно більше ніж іншим хлопцям його віку які мають сім’ю, і житло. Житла немає, є тільки койко місце у гуртожитку в Києві, куди він приїхав шукати для себе кращої долі і де познайомився із заробітчанами які взяли його до себе в підсобні робітники на будову.

Робота важка, зарплата середня, звідки тільки беруться сили на цю роботу. Степан знав тільки що він мусить і аж ніяк не мав сил щоб думати ще про щось, хоча із часом, чи то робота ставала легшою чи то він уже привик до цього ритму, в нього виникали думки, про дівчину, про сім’ю, про те щоб мати власну хату і жити там серед своїх постійних речей які належали б йому, це здавалось йому сильним щастям, і ради цієї цілі йому були потрібні гроші щоб придбати своє житло, і кожну копійку яку йому вдавалось по можливості зекономити він відкладав на цю справу у майбутньому.

А зараз у свій вихідний він ходив вулицями розглядаючи місця і форми архітектурної краси, людей які ходили йому назустріч, гуляючи цілими днями по центру міста він прийшов на пляж і сів поглядаючи на темніюче небо. Думаючи про своє майбутнє.

По пляжу ішов хлопець, приблизного віку із ним, і йшов він до нього, це насторожило Степана.  Хлопець підійшов і сказав: «Привіт, ти коли купував морозиво у тебе із кошелька випало 20 гривень. Ось візьми». Степан здивувався із цього вчинку, але все рівно лишався насторожі йому, чогось здавалось що його хочуть обманути. Хлопець посміхнувся і сказав: «Ладно, може ще зустрінемся колись», і пішов вздовж пляжу, Степан лишився сидіти на тому ж місці.

Через пів годинки вертався його знайомий із двома дівчатами в обнімку, і підійшов із ними до Степана. Вони пішли, і гуляли разом. Цього хлопця звали  Макс, вони обмінялись номерами телефонів, і розійшлись, Макс із дівчатами а Степан із новими враженнями до себе в гуртожиток. 

Наступного вихідного дня, телефон Степана став голосно грати стандартну мелодію від приватного номера, взявши слухавку Стьопа почув голос Максима який запропонував зустрітись, і сказав що у нього є підходяща робота для Степана. Суть роботи полягала у виконані коротких доручень, оплату Макс запропонував для початку щоденну, Степан погодився. Стьопа почав получати пристойно великі гроші, за кур’єрську роботу, яка подекуди затягувалась до пізної опівночі, він був так би сказати на побігушках, і став вірним псом для свого шефа – однолітка, на якого тайно хотів бути похожим.

Степан ставився до цього як до роботи, і любе завдання було для нього роботою, в яку він вливався чисто і повністю. Одним мінусом було відсутність вихідного, якого Стьопа чогось так жадано хотів, формально він був, але щоб так що він міг повністю рослабитись і відатись байдикуванню знаючи що йому не подзвонить Максим і не дасть чергове завдання, цього не було.

Минув рік, у Степана була зйомна квартира із гарною обстановкою яку для нього знімав Максим, була пристойна сума грошей яку він зміг відкласти із тої зарплати що отримував, економлячи на їжі, і одягу для себе.

Максим замітивши старанність хлопця, визвав його для серйозної розмови, і запропонував підвищення, справи які раніше Максим робив сам, тепер мали перейти до Степана. Суть завдання, полягала в тому, щоб їздити і передавати документи тим людям яким  скаже Максим. Для цього Максим вирішив декілька місяців підучити Степана і він, зможеш гідно приставляти його інтереси. Зарплата відповідно мала бути в два рази більша.

Степан став відвідувати у вечірній час курси, на які його позаписував Максим, перших пів року він навчався бойовим мистецтвам, боксу, бойовому самбо.

Коли Макс якось запитався, що він думає про ту дівчину, якій він передавав документи, яка вона людина? Степан не зміг нічого розказати крім того що вона ухожена і красива. Макс показав рукою на стелаж із книгами і сказав, вибери там собі літературу і почитуй час від часу.

На стелажі були книги по психології. Весь вільний час від доручень і тренувань по самообороні, Стьопа читав книги із стелажів Макса, він поглинав їх поринаючи свідомість в інший вимір, все ніби преображалось на очах, і все мало своє місце. Максим казав що: «Розумні люди, люди порядку, вони розставляють думки по своїм місцям. А в нерозставлені думки ми спотикаємося».

 Він був правий, Стьопа часто згадував історію любові своєї молодості, як він освідчувався в кохані одній дівчині, і мало не повзав перед нею, і в результаті отримав лиш призріння від неї. Він цю історію тримав з собою, багато що з його минулого розставили на місця великі уми книг, що він читає.

Но герой не є героєм якщо не займатиметься ділом, вечером щоб дати своєму мозкові відихнути, він виходив на вуличку, коло власного дому і прогулювався їхніми дорогами, роздивляючись будинки, людей. Тоді думки ставали досить легкими і появлялись самі собою, в один із таких днів він задивився на дівчину яка йшла йому на зустріч і вона посміхнулась йому.  Ця посмішка лишилась із ним, і закриваючи очі Стьопа бачив перед собою її посмішку, частинку любові яку вона подарувала йому.

Дочитавши попередню книгу, Степан вернув її на полку Максиму взявши наступну. Вечором відкривши книгу він не найшов ні імені автора ні друкованих літер, книга була не книгою, це був від руки написаний записник, зошит, зрозумівши що він не те взяв відложив книгу в сторону, і зібрався лягати спати та привичка читати на ніч не дала заснути, і Стьопа мусив взяти книгу щоб прочитати декілька строк, так пройшла ціла ніч, не закриваючи очей Стьопа читав речення за реченням, сторінку за сторінкою, його настрій підіймався все більше і більше.

Під ранок коли задзвонив будильник на телефоні, він зрозумів що мусить повернути це диво на своє місце, тому від сканувавши книгу, він вернув її, но часть цих знань лишилась у його голові, вони й крутилися в його голові на протязі дня.