Розділ 12: Первісна лють та щирі почуття

Манса побачив її. Він нікуди не спішив. Стояв та дивився. Знав, що контролює положення і більше вона нікуди від нього тікати не буде. В його душі не було тріумфу або радості, лише готовність завершити розпочате.

Серце Тори стиснулось. Вона стримувала себе. Не знала, що робити далі. В неї не було достатньо сил, щоб здолати його. Особливо тепер, коли він став більше та сильніше. Невже це глухий кут?

- Він прийшов, - сказав батько.

- Ох, чудово, - зітхнула мати. - Я сподіваюсь на твій розум, доню. Не розчаруй мене.

- Нам треба його зупинити, - сказала Тора. - Я прийшла до вас, щоб ви мене захистили.

- Так це і є захист. Чи ти думала, ми витягнемо гармату та застрелимо цю горилу? Ні, такий ризик я не готова взяти на себе.

Батько поглянув на дружину.

- Може бути й інший вихід, - сказав він.

- Який же? Давай, відкрий мені очі. Я готова вислухати.

- Ми можемо...

В цю мить вікно розбилось. Великий сірий валун залетів на кухню та розтрощив стіл. Манса втомився чекати. Він більше не стояв, шмигаючи носом. Почав повільно підходити до дому.

- З мене досидь. Виходьте, нахрін, всі звідти.

Страх охопив Тору, хоча здаватись вона не збиралась навіть зараз. Рука непомітно стягнула за спину самий довгий ніж, який валявся серед уламків. Батьки вже рухались до дверей, тому не помітили це.

Матір вийшла до Манси першою та впевнено підняла голову, дивлячись йому в очі. Ця жінка посміхалась та вірила, що зможе знайти спільну мову. Вона добре знала таких цинічних бандюків, як Манса, тому вміла з ними домовлятись.

- Я рада, що ти прийшов, - сказала матір.

- А мені похрін, - сказав велетень.

- Ти прийшов за моєю дочкою?

- Ну... вже не зовсім. Я хочу випатрати її та забрати собі дитинча.

Мати трохи напружилась від такої відповіді, але постаралась приховати це.

- А знаєш... я згодна. Так буде краще для всіх.

Батько зробив крок вперед. Він був обурений такими словами. Закрив собою доньку та сказав:

- Гей, що ти таке кажеш? Я не дозволю цьому статись!

Він не замітив, як до його скроні притулилось довге блискуче лезо. Кеміна весь час була поруч та підкрадалась по звуку. Сліпа мисливиця була в міліметрі від чергового вбивства.

- А нікому й не треба твоя думка, старий, - сказала вона.

Манса невдоволено просопів. Після поспішної виснажливої дороги йому не сильно хотілось просто кидатись в бійку. Він довго виношував образу на Тору, але справді не був готовий просто накинутись на неї та вбити на місці. В нього була така можливість ще тоді, на виході з печери, але він не зробив цього. Не наважився. Цього разу сталось те саме.

- Торо, послухай мене, - заговорив Манса, - я кохаю тебе. І так було завжди. Ти думаєш, що я взяв тебе, бо я злісний жорстокий покидьок... так і є. Я так виражаю свої почуття. Я не вмію інакше і не хочу вміти. Якби ти зрозуміла мене, цього всього не сталося б. Ти могла просто прислухатись до моїх почуттів. Але зараз, ти нанесла мені таку образу... що я не можу це пробачити. Тепер я зобов'язаний вбити тебе. Вибач мене.

Батько підійшов до нього впритул. Його пухке людське тіло виглядало відверто програшно на фоні майже трьохметрового Манси, повністю покритого корою.

- Я не дам тобі цього зробити, - сердито сказав батько.

Кеміна збиралась хутко проколоти його скроню, але нічого не вийшло. Батько Тори очікував таку атаку, тому вчасно відхилився в бік ще за секунду до цього. Своїми широкими масивними руками він обхопив Кеміну та зв всієї сили стиснув її тіло. Всі ї нутрощі сплюснулись та розірвались. Вона жалібно простогнала та померла.

Манса озвірів від побачено. Він заїхав батьку Тори по спині та роздер її довгими кігтями. Разом із розплющеним тілом Кеміни, той впав на землю та закричав.

Сама Тора стиснула ніж в руці. Готова була виколоти очі ворогу. Її плечі тремтіли від люті. Раптово за її волосся хтось потягнув. Це була мати.

- Я тримаю її! Давай! Закінчуй все це.

Дочка одним рухом обрізала свій хвіст та звільнилась. Вона більше не контролювала себе. Ніж почав раз за разом колоти матері живіт. Донька настрибнула на неї мов скажена та безжально шматувала. Кров заляпала Торі обличчя.

Але різкий біль миттєво збив з неї цей запал. Манса замахнувся ногою та влупив дівчині в груди. Від його дикої сили ї підкинуло в повітря на кілька метрів. Він спеціально вдарив не по животі, щоб не травмувати майбутню дитину.

Поки Тора все ще крутилась в повітрі, її батько схопився за ніж Кеміна та поповз в бій. Він почав підійматися на тіло здорованя, хапаючись за виступи кори. Хотів дістатись до шиї та перерізати судини.

Манса смикався в боки, намагаючись скинути нападника, бив його ліктем в бік, але марно. Тора, тим часом, приземлилась на ліве стегно та ледь не зламала кістку.

- Ти могла просто здатись! - загарчав Манса. - А тепер, тобі доведеться дивитись на це!

Вигнувши руки назад, він міцно вчепився в обличчя її батька. Пальці пролізли в череп. Назовні вислизнули струмені крові. Гучно закричавши, Манса напружився та повільно розірвав його голову навпіл. Огрядне тіло рухнуло велетню під ноги.

Всередині Тори все перевернулось, але вона ні закричала, ні скривилась. З дитинства вона звикла дивитись на звірства. За довгі роки виробилась моторошна навичка - ігнорувати маніпуляції насиллям.

Манса поглянув на Кеміну. Її понівечене тіло більше не здатне було виносити плід.

- Ох... зараза. Мені потрібно знайти когось іншого.

З останніх сил Тора підвелась, встала на труп матері, підстрибнула та полетіла в обличчя колишньому коханцю.

- Будеш шукати в пеклі! - крикнула вона та встромила йому ніж в око.

Поки він не встиг оговтатись, дівчина висмикнула лезо та загнала його в друге око, повністю осліпивши здорованя. Продовжуючи удари, Тора розривала ножем його голову. Била й била, доки руку не почали зводити судоми.