Розділ 10: Відповідна реакція

Кулак, розрізаючи повітря, влітає прямо Тарі в щоку. Грім пролунав у скронях. Дівчина впала на землю. Пил здійнявся та почав просочуватись в її носа. Манса поставив ногу на спину Тари та міцно притиснув її.

Кірт не став просто стояти осторонь, а кинувся захищати подругу. Він схопився з-заду за товстолиста-зрадника та розірвав його кущове тіло навпіл. Попри свою силу, ця істота була надто тендітною.

- Що тут відбувається? - крикнув чоловік, що стояв позаду зі своєю дружиною.

- Свідки мені не треба! - прогарчав Манса. - Позбавтесь від них!

Вихопивши довге мачете, Біркін зіскочив з пагорба та полетів на так званих "свідків". Один влучний замах пролетів крізь них, як крізь папір. Лезо пройшлось по шиях та тонко зняло дві голови з плечей.

Товстолист, що допомагав їм сюди дістатись, підняв гілки в гору - здався.

- Я не буду тебе калічити, брате, - відмахнувся Біркін.

- Я сказав, свідків бути не повинно!

- Він навіть не розмовляє.

В цю мить на Біркіна накинувся Кірт. Його довгі руки врізались в м'який череп супротивника. Листя, від ударів, злітало з бороди та потилиці. Головоріз не міг втриматись на ногах.

Але це не могло продовжуватись вічність. Збоку підкралась Кеміна. Вона не бачила Кірта, але відчувала його присутність на слух. Кожен його замах видавав його позиція. Точно зорієнтувавшись, Кеміна встромила йому ніж в спину. Кірт закричав:

- Ні! Я не здамся!

Крізь біль, він вирвав мачете з рук Біркіна та широко розмахнувся. Нагострена закривавлена зброя полетіла в бік Манси. Побачивши це, той закрив руками тіло і це було його помилкою. Він не здогадувався, що Кірт цілив не в голову. Він би просто не зміг зробити такий влучний кидок, тому розрахував сили на інше.

На блискавичній швидкості, мачете знесло йому ліву ногу. Тора звільнилась і зробила глибокий подих, велика тяжкість відпустила груди. Манса схопився за поранене стегно та впав на спину.

- Тікай! - крикнув Кірт, приймаючи ніж шию. Він більше не міг протистояти Кеміні.

Тора не хотіла йти без нього, але врятувати його було неможливо. Розлючений поранений Манса витяг з-за спини сокиру і почав скажено розмахувати. Все що він хотів в цю мить - це розпороти живіт Тори та забрати своє дитя. Він планував пересадити його в утробу Кеміни. Її рослинне тіло більше підійшло б цій дитині.

Лезо сокири два рази ледь не розрубало Тору навпіл. В останню мить ухилившись, вона побігла геть. Залишила Кірта з ворогами. Проносячись лісом, Тора зрозуміла, що товстолист спеціально завів її не туди. Вони обійшли Жовте передмістя по колу, щоб дати можливість Масні нагнати їх.

Голісвот тепер був навіть далі, ніж перед початком шляху. Все було втрачено. Вона знову залишилась сама.

Віддалившись від переслідування, Тора впала під старим похилим дубом та обхопила його обома руками, тяжко дихаючи. В мить повної втрати, вона усвідомила, що не здасться. Жертва Кірта не повинна стати марною. Тора вирішила, що добереться до Голісвота будь якою ціною і поквитається із Мансою та його покидьками.

Тим часом Кеміна та сам Манса нависли над понівеченим Кіртом. Бідолаха корчився та хрипів.

- Це тобі за моїх друзів, - спокійно сказав Манса.

Він поглянув на Біркіна. Від потужних ударів його голова повністю розкришилась. Тіло валялось нерухомо. Потім Манса поглянув на розірваного товстолиста. Це був його товариш на ім'я Селмор. Він приховував його від більшості своїх людей та використовував заради специфічних задач. Саме тому Тора його і не впізнала.

- Що нам робити з цією паскудою? - спитала Кеміна.

Манса схилився над його головою та поглянув на своє розрубане стегно.

- Слухай, хлопче, - почав він, - ти забрав мою ногу. А я заберу все твоє тіло.

Руки лягли на груди Кірта. Пальці прокололи кору. Він відчув, як його тіло заповнювалось чимось чужорідним. Манса почав зрощуватись з Кіртом. Він поглинав його тіло, забирав собі кінцівки і збільшувався у розмірі. Тепер Манса не просто повністю відновився, а ще й став сильніше, ніж будь коли.