Розділ 7: Гра на випередження

Перед Торой та Кіртом з'явилась висока чорна будівля. На краю міста вона виглядала немов вежа. Попри її візуальну замітність майже з любої точки навколо, тут збирались люди, які зазвичай приховували як свої особистості так і наміри.

На вході стояв усміхнений кущовий рослинолюд з чорним капелюхом на голову. Він з радістю пропускав всередину будь-кого, хто простягував пропуск.

- Яка гарна пара, - сказав він, зустрівши Тору та Кірта. - Сьогодні дуже чудовий день, щоб зробити себе щасливіше.

Кірт показав запрошення. Йому не подобався цей чоловік, але він не показував своє ставлення.

- Ого, ви реально йдете туди? - здивувався рослинолюд.

- Так, а що? - підняла брови Тора.

- Нічого, все нормально. Просто хотів спитати ваші імена. Але... коли побачив це, то зрозумів, що ледь не зробив рокову помилку.

Тора поглянула на Кірта. Вона не розуміла, про що той. Хоча сам Кірт також був здивований його реакцією. Що це все означало?

Чоловік в капелюсі відчинив двері та простягнув руку всередину, проводячи гостей.

- Вам праворуч. Будьте обережні. Сьогодні там буде спекотно. Навіть спекотніше, ніж тут на сонці.

Вони переступили через поріг та опинились в приміщенні. Кілька стельових ламп освітлювали все золотистим сяйвом. Всередині було багато гостей: хтось розмовляв, хтось робив замовлення в барі, хтось навіть вклався спати на лавці. Тора та Кірт обережно пройшли крізь всю цю юрбу та опинились біля тих самих дверей, що були праворуч.

Ним ними висіла металева вивіска з написом:"Клуб Анонімних Работорговців". Тора нахилила голову до Кірта.

- Ти щось знаєш про них?

- Я здається, зрозумів, куди нас "запросили", - сказав він. - Работорговці - це одні з наймогутніших істот в цих краях. Але сюди вони приходять не називаючи імен і торгуються. Тут буде аукціон. Я чув про такі від гостей, коли обдирав їх до нитки в покер.

- Може підемо назад? - схвильовано озирнулась Тора.

- Ні. Навпаки, це дуже чудова новина. Тут буде багато впливових людей, які не зроблять нічого страшного, щоб не привернути до себе зайвої уваги. Більшість тут не знають один одного, бо приїжджають з далеких міст.

- Ну торгуватись там ми точно не зможемо.

- Просто поспостерігаємо.

Відкривши двері, вони ступили вперед. В напівзатемненій залі було тихо. Ті самі работорговці розсілись на шкіряних кріслах і курили, слухаючи пропозиції. Аукціоністка гучно оголошувала лоти та стукала кулаками по столу. Слина коврами викочувалась з її широкого рота. Вона була гібридом куща та бегемота. Виглядала грізно. Таким як вона заборонено було з'являтись в Жовтому передмісті, але її статус дозволяв зробити виняток.

Тора і Кірт присіли на вільні місця. Ніхто навіть уваги на них не звернув. Надія натрапити на щось по-справжньому корисне поступово випаровувалась, але вони все ж вирішили вислухати.

- І так, - схилилась над столом аукціоністка, - це все була безглузда метушня. Я знаю, навіщо ви всі тут зібрались. Охох, через цього красунчика у вас сильно чухаються руки. Я бачу це навіть своїми хворими очима.

Вона вдягнула окуляри та продовжила:

- Наступний лот: Товстолистовий копач. Ставка: Двадцять тисяч золотих шайб.

Весь зал охнув та переглянувся.

- Ніхріна собі! - вигукнув хтось.

- Хах, слабак! - вигукнув інший. - Ставлю п'ятдесят тисяч шайб!

Аукціоністка грізно стукнула кулаком по столу. Її очі почервоніли.

- Принесіть мені сіно! - прогарчала вона. - Я голодна.

Тарілка лягла перед її носом. Коли вона відволікалась, ніхто не встромляв і слова - боялись. А виглядала вона справді небезпечно. Сіно провалювалось в її пащу та гучно скрипіло на зубах.

- А вже можна робити далі ставки? - процідився жалібний голосок.

Вона відкинула тарілку та посміхнулась:

- Можна. П'ятдесят тисяч! Хто поставить більше? В кого гаманець рветься від зайвого золота?!

Тора раптово усвідомила, що це товстолистий копач - це те, що їй треба. Ця істота вміє проривати коріннями тунелі довжиною в сотні кілометрів. Можна використати його, щоб спокійно пересуватись під землею і не боятись головорізів Манси. Але ні в неї, ні в Кірта не було таких сум, щоб торгуватись із цими людьми.

- Нам треба якось його забрати, - прошепотіла Тора.

- Ти з глузду з'їхала? - здивувався Кірт.

- Я серйозно. Він зможе провести нас напряму повз всі перепони куди завгодно.

- Я розумію, але ми ніяк не викупимо його.

Тора хутко встала та підняла руку:

- Мільйон! Мільйон золотих шайб за цю тварюку!

Реакція була бурною - всі почали галасувати. Гості переглядались та шуміли. Аукціоністка замахнулась кулаком та розламала свій стіл навпіл. Шматки долітали аж до стелі.

- Всім заткнутись!

Коли настала тиша, вона продовжила:

- Я так, розумію, ніхто з вас, щурів, не зможе перекрити пропозицію цієї милої леді?

- Вона бере вас на понт! - викрикнув якийсь вусатий дереволюд. - Немає в неї таких бабок! Тут ні в кого таких сум немає.

- Кажи за себе, - втрутилась якась горбата тітка. - Я наприклад дуже багата. Сильно-сильно багата.

Вусач витяг з-під пальто рушницю та направив на неї. Його очі почервоніли від люті.

- Слухай сюди, кляча, а чи зможеш ти відкупитись від смерті?!

- Мій батько тобі голову зрубає, - сказала вона.

Довгоногий дереволюд встав та ледь не вперся головою в стелю. Він був значно вище всіх присутніх.

- Так, я заступлюсь за свою донечку.

Аукціонистка стиснула кулаки. Їй все це не подобалось настільки, що вона не була готова терпіти такі сцени.

- Раз ви так себе ведете, тоді я анулюю цей лот. Товстолист не дістанеться нікому. Кінець.

- Гей, так не чесно! - обурився чоловік з рушницею.

- А мені начхати.

- Тоді я заберу його задарма!

- Мені що, підійти до тебе? - насупилась аукціоністка.