Розділ 5: Неймовірно злісний тип

На довгій прополеній грядочці виглядали маленькі ростки. Вони були висаджені в десять рядків. Товстий дереволюд хрипів і хлюпав носом, розбризкуючи добрива. Схоже було, що його дихальна система була не призначена для такого нарощування маси. Він надто від'ївся.

Тора і Кірт лежали під стіною в побитому стані. Злісний хазяїн приволок їх сюди як здобич. Тішив себе і радів знахідці. Озираючись на спійманих, стукав себе кулачком по грудях, що заросли клиновим листям.

- Я сильніше вас! Я крутіше вас! - проговорював він до лежачих, продовжуючи розпилювати добрива. - Я можу долати ворогів пастками! Це сила мозку, сила розуму! Я геній!

Під огидний дзвін його голосу, прийшов до тями Кірт. Він замітив, що Тора все ще була непритомною. День ще не закінчився, а його вже вдруге вирубали. В цю мить Кірт подумав, що десь він в житті точно ступив не на той шлях.

Стараючись не привертати увагу товстуна, він пробігся поглядом по оточенню. Це був доволі просторий двір з городом та покошеним шиферним будиночком. Одразу було видно, що "геній" хазяїна не розповсюджувався на архітектурні навички, бо його дім ледь не розвалювався від вітру.

- О, ви прокинулись! - хитро усміхнувся товстун.

- Хто ти, в біса, в такий?

- Я розумний! Я самий розумний!

- О, боже... та я зрозумів. Досидь.

Кірт припіднявся та обережно обперся об криву шиферну стіну. голова відчувала біль, але дерев'яне тіло повнилось енергії. Він відчував, що може спокійно накинутись на цього божевільного та звалити його. Потрібно тільки вичекати вдалий момент.

- Навіщо ти нас спіймав? - спитав Кірт.

- Бо я ро...

- Ні, ні, ні! - відмахнувся Кірт. - Я зрозумів, який ти геній. Перестань. Просто скажи, навіщо це все?

Товстун зітхнув та опустив голову. Явно намагався витримати драматичну паузу, хизувався.

- Ось це навколо, - почав він, - це моя сім'я. Я їх поливаю, прополюю, піклуюсь про них. Але так сталось, що місцевий ґрунт не дуже годиться для їх розвитку. Мені потрібні м'ясні трупи, щоб робити добрива. Треба полити цю землю кров'ю і змастити її вашими кишками.

- А ти точно агроном?

- Не смійся наді мною! Он там, за сараєм, я випатрав козла, і там такий цвіт, що туди влізти без сокири ніяк! І тепер... я хочу зробити так само тут.

Кірт почав втомлюватись від цієї розмови. Треба було діяти, треба було зупинити цього психа. Він повернув голову і побачив, що прийшла в себе Тора. Вона рухалась, намагаючись встати. Її м'які людські м'язи не так вправно оговтувались після такого стресу, як виліт з машини всім тілом на дорогу.

- Ого! - товстун розкрив широко очі. - Вона прокинулась! Це погано. Буде верещати як різана, коли я буду її різати.

- Що тут відбувається? - з тяжкістю процідила Тора.

- Полежи, тут серйозна розмова, - тихо сказав Кірт.

Товстун покрутив головою.

- Ні, ні, вставай! У нас тут ділова дискусія. Я хочу вислухати вас всіх, перед тим як удобрити вами землю.

- Слухай, - розправив плечі Кірт, - я працюю в казино, тут неподалік. Я успішний круп'є, в мене багато грошей. Можу тобі просто заплатити.

- Думаєш, мене можна купити? - обурився хазяїн. - Я не з таких... не з м'якотілих. Та й взагалі, ти ще не чув? Ніякого казино більше немає. Гральний дім спалили зранку. Міліція тепер шукає всіх, хто там працював.

- Ти брешеш!

Подув вітер. Сильний порив розгорнув густі гілки і в небі стало видно довгий чорний хвіст диму, що ширився вгору. Товстун вказав на нього рукою та засміявся. Йому подобалось бути правим і ставити співрозмовників на місце.

- Оно! Глянь! Насолоджуйся! Це твоя колишня робота! Тепер ти - звичайний волоцюга і тебе хоче пустити на дрова навіть народна міліція.

Негідник міг збрехати, але так горіти могло лише казино. Кірт добре знав кожен закуток свого грального дому і пам'ятав, що під стінами були гумові підкладки. Тільки він міг спускати настільки чорний дим. Це було правдою.

Кірт поник. Його звичне життя зруйнувалось настільки швидко, що він не міг навіть до кінця це усвідомити та змиритись.

Тим часом, Тора витягла пістолет та націлила його на товстуна.

- Ну гаразд, - сказала вона, - значить, нам нічого більше втрачати. Я просто тебе застрелю.

Це був блеф, але ні Кірт, ні товстун про це не знали.

- Ей, спокійніше, мала! - підняв руки хазяїн. - В мене було два серця, але одне вже згнило від алкоголю. Я не хочу втрачати інше!

- В тебе є машина?

- Немає. Я їздив в Жовте передмістя на коняці, але вона здохла місяць тому.

- Це дуже погано, друже... доведеться знести тобі голову.

- Не треба! Не треба! Я надто геніальний для цього світу, щоб помирати!

Не втрачаючи часу, Кірт вирішив підіграти. Було ясно, що залишатись тут - це погана ідея. Потрібно було витрясти хоча б щось із цього нахаби. Кірт встав та обтрусився.

- Не такий ти й геній, раз не знайшов у неї пушку.

- Я думав, ви лохи і не став вас обшукувати! - злякано сказав товстун.

- Що ти можеш нам дати взамін на життя?

Хазяїн почав жадібно озиратись та щось шукати. Всюду було лише сміття, купа сміття. Жодних багатств чи корисних речей в нього не було. Раптово, він згадав про подарунок, який йому дав брат два тижні тому. Товстун сунув руку в задню кишеню штанів та витяг звідти картонний папірець.

- Що це? - сердито спитала Тора.

- Ем... це пропуск на якусь елітну тусовку. Там багато різного буде. Я точно не в курсі. В мене нічого ціннішого немає.

- Нащо воно нам здалось?

- Та хрін його знає. Але там будут круті шишки із міста. А ще... там буде мій брат. Думаю, він вам допоможе. Або ні. Або його не буде.

Кірт та Тора поглянули один на одного. Пропозиція була абсурдною, але чому б її не використати? Все ж був шанс, що там знайдеться щось корисне. Кірт був на таких заходах і знав, до кого можна було в теорії звернутись, щоб отримати допомогу.