Розділ 4: Дорога крізь зелене пекло

Підминаючи траву під колесами, автомобіль мчався в напрямку Жовтого передмістя. Всі місцеві дерева, які тримались корінням за землю і не вели рухливий розумний спосіб життя, ввічливо розгинались в боки від дороги, щоб не заважати транспорту рухатись. Їх внутрішній обмежений інтелект був здатен на таку оцінку обставин, а ось з травою було складніше. Вона бездумно затягла собою всю дорогу і не могла за власним бажанням просто переміститись.

Спостерігаючи за дорогою, Кірт заговорив:

- Ти не схожа на людей із Жовтого передмістя.

- Тому що я не звідти, - пояснила Тора.

- Що ж, це можливо. Тоді якого біса ти тут взагалі робиш?

Вона очікувала, що не зможе просто мовчки проїхатись від пункту "А" до пункту "Б". Штурм із купи зайвих запитань рано чи пізно повинен був нагнати її. І ось настав час від них оборонятись.

- Тобі це справді цікаво? - сердито атакувала Тора.

- Ну взагалі, так, - засміявся Кірт. - Далеко не щодня зустрінеш вагітну дівчину, яка кулями обриває телефонні дроти і відмовляється платити за бензин.

- У мене є на те причини.

- Так я ж про них і питаю.

- Але я не хочу з тобою про це говорити!

Кірт невдоволено покрутив головою. Він намагався концентруватись на дорозі, але ця розмова збивала його емоційну рівновагу.

- Яка ж ти оце, суко, груба. Я з тобою ввічливо намагаюсь поговорити.

- Мені не треба твоя ввічливість. Ви, дерева, всі просто божевільні маніяки.

- Так може тоді викинути тебе на дорогу? - насупився Кірт.

В цю мить Тора трохи охолола. Не те, що вона реально боялась, що її будуть викидати на дорогу, а просто оцінила свою поведінку і зрозуміла, що перетнула межу. Її підібрали просто так, безкоштовно, а вона відразу пішла на конфлікт. Все ж внутрішня травма, яку їй наніс Манса ще не зажила. Їй було тепер важко спілкуватись із рослинами.

-Добре, добре , це було зайве, - сказала вона. - Просто за останній тиждень мене вже чотири рази намагались обманути або вбити.

- Я не з таких. Якби захотів тебе вбити, ти б вже була мертва.

Тора протерла спітнілий лоб. Навіть крізь густе листя навколишнього лісу, спека пробивалась до неї та безжально смажила.

- Є такий покидьок... - почала вона, - його звати Манса. Довгий час я думала, що він мені друг. Я працювала на його банду і справи йшли в гору. Але... виявилось, що в нього були до мене більш специфічні почуття.

- Дай вгадаю, - задрав носа Кірт, - це його дитину ти зараз виношуєш?

- Ага... він напав на мене. Я нічого не змогла вдіяти. Намагалась відірвати йому голову, але було марно. Я не могла це просто стерпіти і втекла від нього. Тепер... він і його безумні ручні щури мене переслідують.

Кірт розуміючи кивнув.

- Що ж, це реально жорстко. Тікати від озброєних мудаків, це мені знайомо.

- Що реально? - здивувалась Тора.

- Так. Мене вже більше десяти раз переслідували та намагались покришити на дрова. Навіть сьогодні. Я працюю в казино і часто обдираю до нитки всяких придурків. Чергові сволоти кілька годин тому намагались пустити мене в камін.

Тора задумливо відвернулась. Їй стало легше після прослуховування цієї історії. Ні, вона не почала раптово співчувати незнайомцю, просто відчула поєднаність від того, що хтось розділяв її досвід.

- Виходить, ми з тобою схожі, - сказала вона.

- Якщо не дивитись на біологію, то так і є. Ми - прокляті.

Дорога тягнулась. На горизонті вже були видні межі Жовтого передмістя. Вони вже були близько до цілі. Тримаючи стабільно високу швидкість, Кірт продовжив розмову:

- А ти куди взагалі рухаєшся?

- Мені треба дістатись до батьків, - відповіла Тора. - Манса не зупиниться ні перед чим, доки не добереться до мене. У моїх батьків є зброя, зв'язки та притулок. Там я точно буду в безпеці.

- Ну... добре, коли в тебе є притулок. Я в цьому плані більш вразливий. Приймаю весь біль на свій горб.

- Не м'ясний, впораєшся, - посміхнулась дівчина.

- Ох, всі ви так кажете. Знала б ти, як воно буває боляче. В мене-то на відміну від деяких, все ж є аж дві системи тактильних закінчень. Мені буває дуже боляче.

Колеса різко провалились в яму. Довга металева струна зіскочила зверху та полетіла вниз. Капот та вся передня частина машини миттєво відірвалась. Струна розрізала її мов масло. По інерції, Тора та Кірт полетіли вперед.

Тяжке приземлення на базальт ледь не позривало їм обличчя. Було дуже боляче. Тим часом, з кущів виглянув дуже товстий дереволюд. Поправляючи широченні штани, він гучно реготав та радів своїй здобичі.