Розділ 3: Суворі погляди

Тора крокувала повільно. Тора дихала повільно. Але думала вона швидко. Насправді, процедура проста. Будь вона простою рослиною жодних проблем в неї на шляху не встало б. Її людська природа в цю мить була найзлішим ворогом.

Заправник лежав на шезлонгу і, заплющивши єдине око, займався фотосинтезом. В нього було чотири руки, а ніг не було зовсім. Такі дивні гібриди пересувались наче павуки.

Тора підійшла до нього, одразу направивши зброю. Хоч в неї й не було можливості влаштувати повноцінну стрілянину, полякати зустрічних дикунів було можна.

- Мені треба заправити цю машину.

Єдине око розплющилось.

- Без проблем, леді, - сказав заправник тихим голосом. - Повний бак - дванадцять бронзових фішок.

- В мене немає грошей, - нахмурилась Тора. - Я хочу заправитись безкоштовно.

- Ви, люди, завжди так по-звірячому себе ведете?

Тора стиснула рукоятку. Не схоже було, що її співрозмовник сильно наляканий. Це було погано. Він припіднявся на два зі своїх чотирьох ліктів.

- Пробачте, - сказала Тора, не опускаючи зброю, - в мене складна ситуація, мені треба якомога скоріше звідси поїхати.

- У всіх тут складні ситуації. В мене ось, наприклад, ніг немає. Я ж не скиглю і не розмахую пушкою.

- Будь ласка...

Заправник мовчки став та поповз до телефонного щитка, що висів на стіні. Тора напружилась.

- Ви куди?

- Йду дзвонити в міліцію.

А ось це вже стало дуже поганим сигналом. Тора пробіглась поглядом по оточенню. Від заправної станції до містечка йшла лише одна тоненька лінія дроту телефонного зв'язку. Витрачати кулю на цю істоту було марно. Через його дивну анатомію було складно виявити, де в нього знаходиться центральна нервова система. Легше було перебити пострілом телефонний дріт.

Так Тора і зробила. Поки заправник не викликав поліцію, вона добре прицілилась та вистрілила. Куля прилетіла точнісінько в чорний дріт та розірвала його. Два обірвані кінці попадали на землю.

- Ей, що ти витворяєш?! - гнівно озирнувся заправник.

- Нікому ти не подзвониш!

- Такі трюки мене не налякають. Я не боюсь тебе. Можеш стріляти по мені, в мене дебела кора.

Тора підійшла впритул та притиснула до нього ствол пістолета. Той все ще був гарячим після вистрілу, запікав верхній шар кори. Заправник нічого не відчував. В його виду не було нервових кінцівок, щоб відчувати дотик.

- Стріляй, - нахмурився він.

- Я зроблю це!

- Ну давай, роби. Я чекаю.

Раптово із заправки вийшов Кірт Брон. Він також сюди заїхав, щоб набрати палива, але заглянув всередину, щоб купити припасів в дорогу. Сцена, де людська жінка погрожує пістолетом майже невразливому дереволюду викликала в нього змішані почуття. З одного боку, йому було потішно від цього, а з іншого він переймався - можливо все реально серйозно.

- А що це таке? - спитав він.

Заправник і Тора озирнулись на нього.

- Халявщиця, - сказав чотирирукий. - Хоче обдерти мене задарма.

- Ясно... - зітхнув Кірт.

Їх вже було двоє, два живих дерева. Тору це поставило в глухий кут. Якщо навіть один не вівся на її блеф та залякування, то двох вона вже точно не могла здолати. Тим паче, що пістолет вже був пустим. В голові накльовувався лише один вихід - втеча. Швидка і рішуча, так щоб п'яти сяяли. Але в її положенні далеко не втечеш. Це була пастка, в яку вона сама себе загнала.

- Ох... зараза, - опустила вона зброю. - Я просто хочу звідси звалити. І все. Я не хотіла нікого тут грабувати.

Кірт озирнувся направо. Потім озирнувся наліво. Навколо не було нікого стороннього. Він відкашлявся в кулак та сказав:

- Ну взагалі, я також хочу звідси звалити. Поїхали зі мною. І не треба махати стволом. Можна було просто попросити.

Ця пропозиція засоромила Тору. Вона не очікувала такого розвитку подій і не будувала планів в цьому напрямку. Але, якщо все так вдало складалось, то відмовлятись було нерозумно.

- Ем... гаразд, - сказала вона. - Я поїду з тобою, якщо ти не псих-вбивця.

- Хех, - посміхнувся Кірт, - можливо я псих, але точно не вбивця.