Розділ 2: Схожа кров

Старе парусне судно похитувалось на хвилях. Сонце розпікало брудну слизьку палубу. Три велетня напівкущі-напівведмеді сиділи навколо побитого дереволюда. Він валявся обличчям вниз та спускав з твердих губ деревний сік.

- Дарма ти нас обманув, - сказав один із рослиноведмедів. - Твоє казино розорило весь наш сад. Ми втратили дванадцять тон насіння. А це, між іншим, були чиїсь діти.

Побитого звали Кірт Брон. Він був круп'є в місцевому гральному домі. Мовчазний і грізний на перший погляд, всередині він сильно любив різні авантюри. Його спроба ошукати місцеву банду звіророслин обернулась для нього поразкою.

- Босе, що нам з ним робити? - спитав ведмідь.

- Не кричи так, - сказав інший. - В нього дуже чутливі мембрани.

Їхнім босом буквально була щогла цього корабля. Сосновий стовбур з листяними гілками дивився на понівеченого дереволюда зі зневагою. Він не вмів нормально говорити, бо не мав ні голосових зв'язок, ні навіть рота.

Один із ведмедів взяв з підлоги ультрафіолетовий ліхтарик і посвітив на нього спочатку праворуч, а потім ліворуч. Його листя реагували на ультрафіолет і скручувались в певному порядку. Так він і спілкувався з підлеглими.

Кірт обережно припідняв погляд. Кілька листочків на лівих гілках боса зав'яли - це було погано. Це означало пускання на дрова. Суворий наказ. Потрібно було якось викручуватись.

- Дайте мені пошкребти його дупло, - сказав Кірт. - Я йому все поясню.

- Ні, - відповів ведмідь. - Пізно. Підеш ти розтоплювати камін.

Могутні пазурі вчепились Кірту в спину. Лише багаторічна міцна кора врятувала його внутрішню м'якоть від миттєвого розриву. З останніх сил він вивернувся та покотився до краю палуби.

Кулак розбив перила і тіло дереволюда полетіло в річку. Прісна вода заливалась в щелини. Відчувалось це як пекуче лоскотання. Кірту пощастило, його організм був переважно із тополі, тому добре переносив вологе середовище.

Бос сердито почав скручувати листочки. Вітрила розправились. Корабель хутко рушив за втікачем.

Плисти було складно. Торс Кірта був надто важким і щільним, через це його постійно тягнуло на дно. Але він не здавався, витрачав якомога більше сил, щоб не збавляти хід. Він жадібно втягував вуглекислий газ та випускав кисень.

Все було заради одного - Кірт добре знав куди пливе. На березі, серед густих очеретів була металева пристань. Група людей в шоломах з циркулярними пилами стояли та розглядали річку.

Кірт вчепився за металевий край та підтягнув себе вгору. Вода стікала з його кори.

- Назвись! - наказав один із чоловіків.

- Кірт Брон, круп'є Силіоса із Жовтого передмістя. В мене на лівій руці тавро вашого альянсу.

- А ті клоуни за тобою хто?

- Мафіозі, - чесно відповів той.

Наблизившись до берега, судно зупинилось. Чоловіки витягли Кірта з води та закрили його собою. Вони були місцевими маршалами, які слідкували тут за безпекою своїх громадян.

- Всім підняти лапи! Це народна міліція Жовтого передмістя!

- Ми не хочемо проблем, - заговорив ведмідь. - Нам просто треба отой мокрий дрючок. І все.

Маршал поглянув спочатку на Кірта, а потім змістив погляд до ведмедя. Поправивши сонцезахисні окуляри, він сказав:

- Ні, так діло не піде. Ми не можемо віддати вам свого громадянина.

- Ой та годі вам! Здався вам цей пеньок! Давайте його сюди, бо мені ще треба добриво босу підсипати.

За інших обставин, міліція могла б віддати дереволюда, але знаючи, що зараз перед ними мафія, вони не збирались йти на уступки. Ця ненависть накопичувалась роками. Маршал махнув рукою - віддав сигнал своїм товаришам. Разом вони підняли свої циркулярні пили та запустили диски по кораблю.

Бос, його судно та ведмеді - всіх їх пошматувало на дрібні частини. Грізні бандити, які ще кілька хвилин тому займались залякуваннями, самі пішли на дно річки. Все було закінчено. Озираючись назад, Кірт посміхнувся, йому вдалось вибратись із чергової пастки.

Але тепер потрібно було якось дістатись додому. В кишені ще було трохи грошей. Він орендував собі дешеву машину та направився її підзаправити, не очікуючи, що зустріне там ту, хто змінить його життя назавжди.