Розділ 1: Катастрофа

На очах Тори проступили сльози, але не від болю чи пригнічення - дівчина просто надихалась пилку, що літав в повітрі поруч із порослою травою магістраллю. Її організм мав одну з найбільш наближених будов до людського тіла. Всього п'ять відсотків поєднання із рослиною. Це було дивовижно для цих часів, більшість людей давно вже могла пускати коріння та займатись фотосинтезом.

Прямо в її животі було специфічне поєднання репродуктивної системи з клубком волокнистих зелених судин. Ксилеми та флоеми в її тілі займались переміщенням речовин нарівні з венами та артеріями. Вона не відчувала від цього жодного дискомфорту. Але було в середині неї і те, що зруйнувало її звичний ритм життя. В своєму лоні Тора носила ембріон листового кущового гуманоїда. Це поєднання людини і рослини було її дитиною і розвивалось в тендітному тілі.

І саме це ще ненароджене дитинча й було основною проблемою. Тору зґвалтував могутній дереволюд на ім'я Манса. Тяжкі спогади спалахами пронизували мозок дівчини. Вона втекла від нього, і тепер він і його банда головорізів переслідували її.

Тора оглянулась. На протяжній дорозі із застеленого мохом і травою базальту було тихо. Вона третій день автостопом рухалась від чагарникового міста Дельса в регіон Голісвот. Тільки там вона могла врятуватись від переслідування Манси.

Подерта чорна автівка зупинилась біля Тори. Рослинолюди використовували звичайний людський транспорт в своєму побуті, хоча з часів далекого минулого він дещо спростився. Дизайн та конструкція автомобілів зменшилась до необхідного мінімуму.

- Куди тебе підвезти, білошкірко? - спитала зелена голова з листям замість волосся.

Тора тримала за спиною пістолет. Попутники часто виявлялись небезпечними.

- Підкинеш до Жовтого передмістя? - заговорила вона.

- Мені туди не треба, - насупився водій. - Принаймні, за безкоштовно.

- Мені нічого тобі запропонувати.

Водій посміхнувся. З його потрісканого рота вивалився довгий фіолетовий язик покритий отворами.

- Я міг би тебе опилити, - заговорив він. - Зараз якраз шлюбний сезон. В мене вже спина вся зацвіла.

- Ти що не бачиш, що я людина? В мене навіть очі сльозяться, бо не покриті захисною плівкою.

Кігті попутника вчепились міцніше в кермо. Його очні яблука стали тремтіти. Він почав дратуватись від цієї розмови.

- Я ж по запаху чую в тобі жовтий сік. Почекай... ти що... носиш кущове дитинча?

- Це тебе не стосується.

Тора витягла пістолет і вистрілила йому в голову. Розривна куля порвала кору навпіл. Листя загорілось. Тіло водія відкинуло назад - він помер. Не втрачаючи часу, дівчина викинула його на дорогу та забрала його автівку. На її шляху не завжди траплялись такі нахаби, іноді були й ввічливі рослини та напівлюди. Але іноді доводилось застосовувати силу.

Сівши за кермо, Тора перевірила набої - залишилась одна куля. Вона викрала цей пістолет у Манси, коли тікала.

- Чорт! - процідила дівчина.

Далі могло бути не просто захистити себе, а шлях все ще великий. Автівка рушила з місця та поторохтіла вперед. Підвіска скрипіла, двері щільно не зачинялись, у керма був неймовірний люфт - ця машина була в паршивому стані. Судячи із запаху в салоні, вона була крадена. Тора добре вміла носом розрізняти рослин, а той нахабний негідник мав інший, більш пряний запах.

Виїхавши з одного лісу, вона перетнула поле покрите синіми гортензіями, а потім знову зникла в черговому лісі. Між містами все було густо заповнене зеленню. Та й самі міста також. Здебільшого трьохповерхові будинки із вапняку та даламіту щільно заростали плющами.

Тора глянула на індикатор палива і гучно засопіла. Паливо закінчувалось. Потрібна була дозаправка в місці, де самотній дівчині було небезпечно навіть з'являтись. Для істот, що ще не встигли втратити свою первинну природу, цей регіон був надто агресивним. Інші люди сторонились його, але у Тори не було іншого вибору.

Вона повернула кермо та завела автівку на заправку. Рука стискала пістолет. Тора була готова до всього.