Глава 4: частина 1 Рауль, страж астероїда

Рауль стояв на краю оглядової платформи аванпосту, його очі вп’ялися в темряву космосу, де маячив силует Місяця. Астероїд, його домівка, був холодним і безжиттєвим, але колонія трималася завдяки грейдерам, які видобували руду, і кисню, що підтримував життя. Останні запаси кисню вичерпувалися, а грейдери глохли через зношені деталі. Кеп обіцяв привезти установку для виробництва штучного кисню та запчастини — вантаж, що уособлював саме життя для ста людей на астероїді. Але час ішов, а "Пінокіо" зникав у космічній пітьмі.Сигнал перехопив учора. Рауль сидів за консоллю, коли його сканер спіймав фрагмент повідомлення: "Пінокіо" планував дозаправку в ангарі неподалік Місяця. "Зупинка на старому складі для дозаправки," — було вказано. Рауль відчув, як його серце калатає — єдиний шанс. Чекати далі означало смерть колонії. "Зараз або ніколи," — пробурмотів він, стискаючи кулаки. Егоїзм узяв гору: він думав про виживання своїх людей, але й про свою владу над астероїдом.Він зібрав усіх — дванадцять чоловік, майже всіх працездатних на аванпості. Решта залишилися охороняти жінок і дітей. Транспортери стояли на майданчику — відкриті платформи, здешевлені до мінімуму, без кабін чи стін. Це були рухомі платформи з невеликими двигунами, які рухалися заданим маршрутом із повільною, але стабільною швидкістю. Для переїзду потрібні були скафандри — громіздкі, з тьмяними віконцями й кисневими балонами, що гуділи на спині. Рауль роздав накази, і чоловіки, мовчазні від напруги, наділи спорядження.Переїзд почався з хрипким гудінням двигунів. Рауль стояв на чолі першої платформи, його скафандр скрипів від холоду космосу. Повітря всередині було холодним, а через віконце він бачив лише зорі та відблиски Місяця. Транспортери рухалися ланцюжком, їхні платформи тремтіли від вібрацій. Чоловіки трималися за поручні, їхні тіні падали на металеву поверхню. Швидкість була мізерною — не більше п'ятедисяти кілометрів за годину, — але дистанція до ангару була короткою. Рауль перевіряв датчики: кисень у балонах тримався, але запаси були на межі. Один промах — і вони загинуть у вакуумі. Він відчув, як його дихання прискорюється, але думка про кисневу установку гнала його вперед.