Глава 10. Бійка в Лондоні

Наступного ранку, троє друзів покинули шкільну лікарню та вирушили на уроки.

Першим уроком був Захист від темних мистецтв, який вела директриса. Всі учні давно вивчили, що при ній треба поводитися тихо й ввічливо. Професор Тонова забороняла на уроках пустувати та розмовляти.

Проте, троє друзів непомітно обмінювалися записками один з одним.

Це було пов'язано з тим, що після виходу з лікарняного крила, Алекс відмовилася спілкуватися з обома хлопчиками, й сиділа зараз з Беном, що був з Грифіндору.

Всі записки, що їй передавали, вона викидала в рюкзак, всіляко ігноруючи хлопців. Це тривало до тих пір, поки директриса не помітила подібних дій.

Одрі Тонова змахнула паличкою й усі записки прилетіли до неї, вишикувавшись в довгу шеренгу.

- Отже, посварилися? - вона невдоволено обвела поглядом клас. - Що ж, можливо, в школі тепер проблем буде менше. Однак, варто зауважити, що я не давала подібного завдання й зараз ми проходимо червоних ковпаків. Містере Рюмкін, розповісте, хто це такі?

Оскар насуплено глянув на вчительку й негативно помахав головою, знаючи, що краще відразу зізнатися, ніж потім червоніти перед усім класом.

- А Бен Валентайн зможе мені відповісти? - директриса звернулася до грифіндорця.

Той швидко зачитав конспект, де говорилося про цих гномів.

- Ось бачите, Рюмкін, коли учні вчаться, вони знають, - директриса була обурена поведінкою учнів. - Але, якщо ви це не засвоїли, всі троє сьогодні приходите до мене в клас. Будемо згадувати правила в моєму кабінеті та в школі, в цілому.

Після цього директриса продовжила урок, а Оскар невдоволено сів, вважаючи, що нечесно лаяти тільки його, коли в листуванні брали участь всі троє.

До кінця уроку він записував конспект, невдоволено буркочучи про несправедливість.

На обідній перерві Марк запропонував Оскару пройтися по двору, щоб трохи розслабитися й переговорити наодинці.

- Мені треба до Лондону, - відразу повідомив Марк. - Це стосується дечого особистого, що трапилося в минулому.

 - Що такого могло статися в минулому, що ти захотів відправитися туди? - здивувався Оскар від такої несподіванної заяви.

 - Мені треба знати, чому батьки відправили мене до притулку, - сухо відповів хлопчик. - Все, що я пам'ятаю, це вибух, в якому загинув мій молодший брат. Але я не був винен в його смерті. Я хотів допомогти йому. Тож, за що батьки таке зробили? Що трапилося?

 - Це, звичайно, важливо дізнатися, - невпевнено почав Оскар. - Але ми лише вчора відповіли за один проступок, як-то невчасно косячити знову.

 - Знаю, але для мене це дуже важливо, - сказав Марк. - Тому сьогодні, поки ми будемо в кабінеті директора, тобі треба буде взяти на себе Алекс, а я скористаюся каміном й відправлюся, куди треба.

 - Чи не простіше використовувати камін у Великому залі? - здивувався Оскар.

 - Його опечатали, тому що хтось здав, що ми ним користувались, - знизав плечима Марк.

 Оскар задумався, хто ж міг здати їх? Вони лише, трохи прогулялися до притулку й не накоїли поганих справ. Тож, навіщо ж такі заходи й опечатування?

 Як би там не було, він кивнув одному в знак згоди. Бо, як йому не знати, що таке бути в невіданні. Адже він, в таємниці від усіх, до сих пір сподівався, що батьки його живі.

 Настав вечір та хлопчики прийшли до кабінету директора. Алекс була вже тут. Вона продовжувала ігнорувати однокурсників й відійшла в сторону.

 - Алекс, може, вистачить? - Оскар насуплено подивився на подругу. - Ніхто з нас не знав, що станеться. Але, все ж, не так все так погано. Ми живі, звинувачення з нас зняті. Чого ще треба?

 - Якщо ти не розумієш, що сталося, це твої проблеми, Рюмкін, - з оскалом Алекс постукала в двері кабінету.

 Ніхто не відповів.

- Ну, нічого дивного, - розвів руками Марк. - Тонова, все ж таки, начальство, а воно не спізнюється, а затримується. А це значить, що мені, навіть, не доведеться її слухати. Загалом, Оскаре, я пішов, а ти тримай Алекс.

- Що це означає? - Алекс вперлася руками в боки. - Ви зараз вирішили розпрощатися з усіма балами?

Вона хотіла щось ще сказати, але Марк відкрив двері в кабінет директора й впевнено попрямував до каміну й взяв жменю летючого пороху.

На обличчі учениці Рейвенклоу змішалися емоції в дивну гримасу. Вона сіпнулася за ним, але Оскар міцно схопив її за руку. Через що дівчинка невдало впала на п'яту точку.

- Рюмкін, ти козел! - закричала вона. - Жваво підніми мене й постав на місце!

Хлопець не хотів, щоб подруга впала. Тож не дивно, що він поквапився допомогти їй піднятися й поправити мантію.

- Пробач, як ти? - співчутливо запитав він.

Відповіддю йому був дзвінкий ляпас, який несподівано й неприємно обпік його шкіру.

Оскар рефлекторно відпустив руку дівчини й схопився за палаючу щоку. Тим самим, даючи Алекс можливість погнатися за Марком та дізнатися, куди він прямує.

- Дирявий Котел! - повторила вона слова хлопця й розчинилася в зеленому димі.

І що залишалося робити учневі Гогвартсу, як не відправитися за друзями, уявляючи, якого прочухана влаштує йому батько, коли дізнається від розлюченої директриси, що вони втекли під час покарання через її камін до Лондону.

Але кидати друзів це було не в його стилі, тому він зачерпнув летючий порох й теж відправився в Дирявий Котел, відчуваючи не найприємніші моменти перельоту.

Зате менше ніж через хвилину він вивалився з каміна в «Дірявому Котлі» й став свідком такого ж ляпаса від Алекс, тільки, вже, постраждалою особою став Марк.

- А ти гаряча штучка, - пожартував він піднімаючись. - Долонька не болить? Може, мазюкою помазати?

- Рюмкін, я можу й повторити, - стрельнула поглядом дівчина. - Так би мовити, для симетрії. Бажаєш?

Хлопець на всякий випадок відійшов подалі, все ж, Алекс в люті була небезпечною й він це вже добре засвоїв.

- А хочете обидва звалити звідси, щоб не лізти не в свою справу? - Марк невдоволено подивився на несподіваних супутників. - Я ж просив дати мені самому про все дізнатися. Я не потребую няньок, особливо таких. Це моє життя, мої проблеми. І я повинен сам шукати відповіді на питання, які мене цікавлять.