Глава 8. В лікарняному крилі

Троє друзів після того, що сталося в човновому сараї побігли в Лікарняне крило.

Ніхто з них не міг сказати, чому, замість того, щоб дістатися до своєї вітальні й сховатися там від ганьби й самих себе, вони побігли саме туди.

Опинившись у величезному приміщенні лікарняного крила, діти кинулися до ліжок, де накрилися з головами й тихо плакали. Так, саме плакали. Не соромлячись такої ганьби. Адже, після шоку вони усвідомили свою провину та з жахом уявляли, скільки той, кого вони воскресили, може вбити невинних людей.

Професор Бельт, який сидів у своєму кабінеті, почув метушню й швидко вийшов до залу, щоб подивитися, що сталося.

- І що ж тут трапилося? - Бельт підійшов до однієї з кроватей, підняв ковдру й побачив заплакане обличчя Алекс. – В халепу влетіли? Що на цей раз?

Він позаглядав до всіх нічних відвідувачем тане особливо-то й здивувався цій компанії.

- Хлопці, я дуже хочу вам допомогти, але, навіть, не знаю з чого почати, - він сів на порожне ліжко, щоб бачити всіх учнів. - Що сталося?

Однак, ніхто з дітей не відповів.

- Гаразд, спробуємо інакше, - він пішов до шаф та дістав три заспокійливих еліксири, після чого змусив кожного випити пляшечку до дна. - Ще раз. Що трапилося?

- Ми зробили жахливе, - схлипнув Марк. - Через нас тепер можуть постраждати люди.

- Але ми не хотіли, ми не знали, що так буде, - додала Алекс Лерман. - Пробачте нас.

Оскар продовжував ховатися під пледом. Йому було дуже соромно. І страшно, що, якщо опікун дізнається, що він накоїв, й відмовиться від нього та знову доведеться жити на канікулах в притулку.

- За що вибачати? - хмикнув Бельт. - Якщо ви випустили на свободу моїх лукотрусів, то самі винні й будете їх ловити, поки не зберете в клітини.

- Лукотруси ні до чого, - Марк піднявся на ліжку. - Ми воскресили його.

- Ми зробили зілля і тепер він знову живий, - Алекс воліла говорити з під ковдри, тому голос був приглушений. - Ми не хотіли цього, так вийшло.

- Яке ви зілля зварили? - Зараз професор дуже насупився.

Не подобалася йому ця ситуація. Адже, скільки він пам'ятав цю невгамовну компанію, так вони себе ніколи не вели.

- На крові, - коротко відповів Оскар.

- Так, ось, куди пропали мої запаси? - так, професор давно помітив, що на його полицях пропали рідкісні зразки крові чарівних тварин. - Я здогадувався, що їх хтось вкрав, але не міг, навіть, повірити, що це були ви. Мені здавалося, у нас довірливі стосунки. Так, Оскаре?

Він замовк. Ситуація набирала нових неприємних обертів. Зілля на крові небезпечні і, навіть, деякі з них незаконні. Те, що діти живі, це вже було добре.

- Що ми накоїли? - Алекс подивилася на Марка, а потім на Оскара. Не витримавши, вона знову заридала, закриваючи обличчя руками.

 - Тихіше, тихіше, - Марк кинувся до ліжка Алекс й почав заспокоювати дівчину. - Все добре, той маг нічого зараз нам не зробить. Може, й іншим пощастить.

 Марк подивився на закривавлену долоню й обмотав її рушником, який висів на краю ліжка.

Бельт похитав головою, пішов до свого столу й незабаром приніс заспокійливий відвар для Алекс та Оскара, а також зілля, що зупиняє кров, для Марка.

- Вибачте, сер, ми не заслуговуємо вашої турботи, - Оскар сумно подивився в свій стакан з настоєм. - Якби не наші дурні дії, той маг не повернувся б.

- Так, по-перше, що б ви не зробили, ви всього навсього діти, - чоловік важко зітхнув - заслуговуєте чи ні, вирішувати мені. Я лікар, і я зроблю все, що потрібно.

У Марка перед очима все пливло. Він ліг на подушку, що б прийти в себе, уявляючи, як він зараз виглядає, Закривавлений чорний плащ, важкий погляд, одного пальця немає. Страшненько. Всі звуки ззовні долинали дуже глухо.

Пити зілля сил у нього не було, та й, чомусь, не хотілося.

Бачачи, що діти ігнорують його лікування, Бельт присів поруч з ними на вільну кушетку.

- Ви чули що-небудь про наведене сні? - запитав Бельт.

- Ні, це якось пов'язано з Азкабаном, куди нас тепер посадять? - сам не розуміючи, що говорить, запитав Оскар.

- Це ваш найкращий спогад, - чоловік зітхнув та підійшов до Оскара. - Не буде ніякого Азкабану, лише приємний сон.

Він поклав руку на лоб хлопчика й щось прошепотів.

Після цього його опікуваний повільно закрив очі й заснув. Те ж саме колишній мракоборець виконав і з іншими учнями.

Тепер, коли діти спали, можна було все обміркувати й вирішити, що робити далі.

В цей час увійшла директриса Одрі Тонова й тихо звернулася до співробітника:

- Що сталося? - вона з неприхованим занепокоєнням подивилася на дітей.

Свій погляд вона зупинила на Марку , який спав в закривавлених речах.

- Містер Бельт, це нормально?

- Це його вибір, - невдоволено відповів чоловік. - Вибачте, мені треба обшукати місце події, простежте за дітьми?

Не чекаючи на відповідь, чоловік вийшов з Лікарняного крила.

Професор Тонова тихо наворожила собі крісло-гойдалку й сіла відпочити, сподіваючись, що нічого страшного не станеться й можна буде хоч трохи розслабитися.

На щастя, ніч пройшла спокійно, і всі учасники вчорашньої події міцно спали в ліжках. Директриса піднялася, прибрала своє крісло й сіла на одному з ліжок, чекаючи пробудження дітей та приходу співробітника.

Марк повернувся в ліжку й звісив ліву руку. Хлопець всю ніч бачив один давній випадок. Як вони з братом разом гуляли разом. Як батьки возили їх на море та в аквапарк. Мабуть, це й був наведений сон. Тільки все це давно залишилося в минулому, яке він погано пам'ятав.

Алекс вже прокидалася рано вранці, але від втоми вона заснула знову, звичайним сном. Цього разу їй снився кошмар. Один з тих, що змушують прокидатися за мить до того, як відбудеться що-небудь непоправне. Алекс закричала. Так голосно, що відчувала напругу в легенях. Вона різко відчинила очі й сіла, озираючись на всі боки, не в силах усвідомити, що це був лише сон.