Глава 7. Повернення ворога. Провина дітей

Канікули закінчилися.

Історію, що трапилася зі студентами в Забороненому лісі, вже не згадували. Життя пішло своєю чергою. Однак не всі могли безтурботно проводити вільний час.

Марк так і не зрозумів, чи вважав того, хто був в Забороненому лісі, своїм господарем, або вважав за краще називати ворогом. Та й не тільки це не давало йому спокою. Він не міг зрозуміти - хто він сам. Спогади в голові перепліталися, плуталися. Він весь час відчував, що про щось забув, про щось важливе. Але не міг згадати цього.

І ось, холодним ввечером він вирішив відправитися в те місце, яке довгий час вважав своїм будинком. У притулок "Сонячний день". Його хвилювала стара історія з листа, яка сталася з одним тамтешнім хлопчиськом та він хотів хоч щось дізнатися про неї.

Домовившись із старшою нянею, міс Ліззі, він захопив із собою Оскара й разом вони вирушили до притулку, використовуючи камін.

Канікули закінчилися.

Історію, що трапилася зі студентами в Забороненому лісі, вже не згадували. Життя пішло своєю чергою. Однак не всі могли безтурботно проводити вільний час.

Марк так і не зрозумів, чи вважав того, хто був в Забороненому лісі, своїм господарем, або вважав за краще називати ворогом. Та й не тільки це не давало йому спокою. Він не міг зрозуміти - хто він сам. Спогади в голові перепліталися, плуталися. Він весь час відчував, що про щось забув, про щось важливе. Але не міг згадати цього.

І ось, холодним ввечером він вирішив відправитися в те місце, яке довгий час вважав своїм будинком. У притулок "Сонячний день". Його хвилювала стара історія з листа, яка сталася з одним тамтешнім хлопчиськом та він хотів хоч щось дізнатися про неї.

Домовившись із старшою нянею, міс Ліззі, він захопив із собою Оскара й разом вони вирушили до притулку, використовуючи камін.

Зрозуміло, це їх відвідування було без отримання дозволу на покидання школи.

У притулку їх зустріла далеко не самого приємного вигляду жінка, але, тим не менш, до Марка вона ставилася добре, чого не скажеш про іншого супутника.

Оскар теж не поділяв радості їх зустрічі, адже, саме вона зіпсувала йому характеристику, після чого його тягали з одного притулку до іншого. Тому був радий, коли вона відпустила їх самих бродити по коридорах.

Там вони знайшли кімнату хлопчика, який пропав два роки тому. На подив вона не була опечатана й у ній ніхто не жив. Цілком можливо, що історія, яка трапилася тоді, створила купу чуток й кімнату обходили стороною. Двоє друзів стали нишпорити в ній по всіх кутках.

Оскару заманулося знайти свою кімнату, в якій він колись жив у цьому не найкращому домі. Під дурним приводом він вийшов в коридор та в лічені хвилини знайшов її. Там спав хлопчик років п'яти.

Кімната була такою ж, якою він її пам'ятав, отже ремонт не робили й це було плюсом. Оскар встав навколішки, поповз до ліжка й заліз під нього. У кутку він потягнув за плінтус й той піддався. За ним дещо ховалося. Хлопець пальцем акуратно підчепив те, що його цікавило, і потягнув на себе. Це була світлина всього складу, який тоді був у притулку.

Тут був Марк, Оскар так і не згадав його в роки притулку. Хоча, саме його обличчя було обведено маркером й підписано "остерігайтеся!". Рюмкін вже не пам'ятав хто саме дав йому її, але він зрозумів, що до Марка треба придивитися. Він засунув фото в кишеню й пішов назад.

Марка така знахідка друга здивувала. Сам Докаріон знайшов щоденник зниклого хлопчика й той багато сторінок присвятив саме Марку. Він його боявся, і це наводило на дивні думки.

Більше їм нічого не довелося знайти. На зворотному шляху вони зайшли в кімнату до подруги Марка й вирушили назад в школу.

Наступного дня Оскар сам обідав у Великій залі. Він не міг припинити думати про друга. Дивні підозри почали закрадатися в душі. Особливо, якщо враховувати їх недавню бійку тут, коли вони мало не знесли стіни, використовуючи вельми дивні внутрішні сили.

Від думок його відволік величезний сірий кіт. Той сів біля нього й почав голосно мурчать.

Хлопець погладив кота й кинув йому котлету. Той із задоволенням з'їв смакоту й побіг до Залу слави. Не знаючи навіщо, Оскар пішов за котом. Він згадав, як тут довго віддраювати кубки. І ось, на один з них кіт голосно шипів. Хлопець зазирнув у кубок. Він належав якомусь Морду Зондору. Хлопець зазирнув усередину й побачив там записку. Він був упевнений, що чистив цей кубок теж, і записки в ньому не було. Взявши її, Рюмкін зрозумів, що це рецепт і дуже складний. Його основою було 4 крові чарівних тварин, та й інші інгредієнти жахали. Хлопець сховав рецепт в кишеню та пішов шукати друзів.

Алекс з їх факультету запропонувала зайнятися пошуком інгредієнтів й передала йому кров русалки, яку випросила у старшого брата. Марк зголосився займатися самим приготуванням. Оскару ж треба було знайти кров трьох тварин. Дуже рідкісні зразки.

Їх він не зовсім законним шляхом взяв у свого опікуна. Він розцінював це дуже огидним вчинком, але чомусь продовжував діяти.

Незабаром всі інгредієнти були зібрані. За вечір до обумовленої зустрічі, Оскар зовсім випадково знайшов незвичайне дзеркало. Воно умовляло його взяти кубок, в якому він знайшов рецепт й віднести його до човнового сараю. Саме там Марк, Алекс та Оскар стали варити зілля.

І ось, коли зілля було майже готове, на пергаменті з рецептом з'явився останній інгредієнт - "плоть".

Хлопці довго не могли зрозуміти, що це значить, поки в голові Марка не пролунав голос, який звучав з дзеркала. Чому він знав, що це з дзеркала, хлопчик не міг збагнути й слухав уважно вказівку невідомого.

Марку було наказано віддати частину своєї плоті. Той довго вагався, але в кінці погодився на такі жертви.

-Все, закрийте очі. Вам це видовище не сподобається, - очі хлопця починали темніти.

- Марк! - Оскар вхопив друга за голову й підтягнув його обличчя до свого. - Що ти збираєшся робити?

Нічого складного, просто завершую зілля, - спокійно сказав хлопець. - Всім потрібно робити свої жертви.