Глава 6. Бал

Минали дні, наближалося Різдво, а з ним і зимові канікули. Школа, немов, ожила в передчутті свята. Домовики кожного дня працювали над прикрашанням школи, а учні все частіше затримувалися у Великому залі, щоб все краще роздивитися.

Одна Алекс Лерман стала часто пропадати з поля зору своїх друзів, що викликало підозру у обох хлопчиків.

- Лерман, ти чого на перервах зникаєш? - запитав Оскар під час уроку трансфігурації.

Йому явно було не до заклинання Дуро, яке цього моменту вивчали його однокласники.

Можливо тому лише в нього замість скам'янілого яблука в конвульсіях мучився хробак зі скам'янілою головою.

- Рюмкін, за собою стеж, - Алекс, як завжди, посміхнулася однією зі своїх фірмових посмішок, які аж ніяк не обіцяли нічого хорошого тому, хто ризикне продовжити розмову.

Але Оскара це ніколи не зупиняло.

- Марк хотів тобі дещо сказати, - він невміло посмикав бровами, на що Алекс лише поморщила носик.

- Не треба за мене нічого говорити, - Марк подав голос, виглядаючи з-за своєї стопки кам'яних яблук.

На подив, ця магія виходила в нього чудово і він би взяв ще яблуко потренуватися, але нових вже не було, та й Оскар підняв тему, яку він не дуже поспішав висвітлювати.

Оскар хотів щось ще додати, але його язик несподівано приріс до неба. Від такого нахабства він ледве втримався, щоб не заскиглити, а, зрозумівши, що заклинання наклав професор, ще й зніяковів.

Тепер не поговорити, не позайматися не було можливим. Тож йому довелося просидіти решту уроку, думаючи хто ж це дозволив карати учнів за допомогою магії?

Марк решту часу теж сидів без діла. Але, на відміну від скривдженого Оскара, він був дуже збентеженим. На смаглявому обличчі проступив рум'янець і він збентежено поглядав зрідка в сторону Алекс Лерман.

Після дзвінка Марк перший зібрав речі та, почекавши подругу біля виходу, з нею пішов пройтися по школі.

Оскар знав, що хотів його друг, але приєднатися та простежити за ними не міг, адже його чекали ще зняття з заклинання й, судячи з погляду професора, чимала лекція про те, як треба себе поводити.

Тож не дивно, що звільнився він аж в кінці перерви, від чого на зі всіх сил біг на наступний урок. На щастя, його вів молодий тренер, тож проблем з ним не виникало.

Уже підбігаючи до квіддічного поля, він зауважив недалеко Марка, що ховався в тіні. Тому він звернув зі стежки й підбіг до друга.

- Ти чого на урок не йдеш? - намагаючись впоратися з прискореним диханням запитав Рюмкін. - Та й чого ти такий засмучений? Що сталося?

- Вона відмовилася йти зі мною, - Марк сидів на великому валуні та уникав прямого погляду з однокласником. - Сказала, що її вже запросили.

Не встиг Оскар сказати що-небудь втішне, як з іншого боку валуна з'явилася Анна Сміт. Вона вчилася на Хаффлпаффі й про неї ходили різні легенди.

- Можеш мене запросити, я погоджуся, - вона кокетливо помахала Марку й продемонструвала свою занадто коротку спідницю, як для зими, і як для учениці.

Марк мовчки відвернувся, а Оскар зробив пару кроків назад, щоб і його не схилили до такого.

- Марк, ну давай підемо на бал разом, у мене для тебе є подарунок, - не вгамовувалася Анна. - Я і танцюю добре, і тобі покажу. Повір, я краще, що може бути для тебе.

І, на подив Оскара, Марк кивнув.

Після цього Анна побігла до школи, крикнувши Оскару, що вона і йому знайшла дівчину на бал.

- Ніби я просив, - пробурчав рейвенкловець та перевів погляд на Марка. - Не сумуй, все буде супер.

Марк невпевнено погодився й поплентався на стадіон. Оскар пішов слідом.

Настав день Світанкового балу. Всі стіни в холі та в Великому залі були прикрашені, обладунки начищені до блиску, і в кожному кутку стояли ялинки, прикрашені безліччю прикрас та гірлянд.

Всі учениці школи з неймовірним завзяттям прикрашалися в ванних кімнатах та вітальнях своїх факультетів. Запах розпечених дров, до якого тут так звикли жителі Хогвартсу, змінився на аромати духів та лаку для волосся.

- Цікаво, Лерман так само зараз вбирається? - сміявся Оскар, вважаючи, що йому цілком достатньо просто надіти костюм та розчесати волосся.

Що, втім, було досягненням, в порівнянні з Марком, який сидів у своєму незмінному сірому плащі. Про якого багато учнів придумували легенди, що Докаріон, просто, приріс під заклинанням клею до нього і тепер, навіть, ванну з ним приймає.

- Мені не цікаво, - пробурчав Марк та піднявся, залишивши на столі книгу по заклинанням.

Двоє друзів, ведені натовпом однокурсників, вирушили до Великого залу, де їх чекали вже Анна зі своєю подругою.

Оскар зазначив для себе, що йому явно пощастило більше, ніж Марку. Олівія, так звали хаффлпаффку, яку привела Анна Сміт, була милою дівчинкою з рудими кучерями та веснянками на округлих щічках.

Вчотирьох вони увійшли до Великої зали під звуки фанфар.

Сам бал першокурсникам не так сподобався, як солодощі, від яких ломилися столи. Тому вчотирьох вони сіли за один столик й почали спілкуватися, поїдаючи солодощі.

Анна без зупинки задавала безліч питань, деякі з яких були не зовсім доречні. Тож не дивно, що незабаром Марк вийшов у двір.

Хотів, тільки, Оскар піти слідом, як у Великий зал увійшла Алекс з Беном. Для Рюмкіна це було явним шоком. Подруга тим часом без сорому повела блондина на центр залу, де вони стали танцювати.

- А вони зустрічаються? – тієї ж миті поруч виявилася Анна, тикаючи в нову пару пальцем. - Треба буде розповісти декому та скоріше.

Звичайно, вона помчала за Марком, що не сподобалося Оскару. І він теж вийшов із залу.

На подив, Марка у дворі не виявилося.

Оскар знайшов його на березі озера, що невдоволено вислуховував розповіді Анни.

- Тут не можна перебувати вночі, навіть, під час балу, - сказала Олівія, що підбігла до них. - Я не хочу порушувати правила та позбавляти наш факультет балів. Анно, пішли в школу.