Глава 5. Договір про опіку

Після подій в Забороненому лісі, Кріс Бельт за допомогою домовика на ім'я Ескатон з'явився з дітьми в Лікарняному крилі, де посадив трьох друзів на одне ліжко й швидко перевірив їх стан.

- А тепер розкажіть мені, хто дозволив вам гуляти там, як по двору? - невдоволено звернувся до дітей чоловік, коли був задоволений результатом обстеження. - Ви ж розумієте, що всі живі, завдяки випадковості.

- Відколи мене звуть Випадковість? - пробурчав Оскар. - Якщо Ви не пам'ятаєте моє ім'я, можете запитати, а не скидати все на випадковість.

Після цих слів, Алекс, яка сиділа посеред, пхнула його, й плювати, що професор все побачить. Їй зараз не посміхалося отримати ще прочухана через Рюмкіна та його зухвалість.

- Свої дитячі суперечки залиш для когось іншого, - Бельт холодно подивився на хлопчика. - Радійте, що ні позбавляю вас балів. Сьогодні ви троє можете переночувати тут, а завтра на Заклинання чекаю вас.

Після цих слів професор, який був за сумісництвом ще й медиком, пішов, залишивши дітей відпочивати.

Після сніданку всі учні стовпилися біля дверей кабінету заклинань.

Там був і білявий хлопчик з рукавичкою на правій руці.

- Ти забув зняти другу рукавичку, - підійшла до нього Алекс. - І, взагалі, перше вересня було давно.

- Нічого я не забув, - похитав головою новий знайомий й потиснув дівчинці руку. - Бен Валентайн. Радий знайомству!

Алекс відчула підозріло тверду й міцну кисть, але посміхнулася та представила себе та друзів, як, ні в чому не бувало.

Під час уроку всі повторювали заклинання вінгардіум левіоса, яке у трьох друзів й без цієї практики непогано виходило. Тому, сівши подалі від професора, вони загородилися книгами й тихо перешіптувалися.

- Дивний цей Валентайн, - Алекс Лерман стежила за новачком. - Він, навіть, зараз тренує заклинання в рукавичці. Не дивно, що в нього воно не виходить.

- Мені все одно, - Марк невдоволено подивився на Бена й продовжив щось писати на великому аркуші паперу. - Мене більше хвилює, щось інше.

- Кому ти пишеш? - Алекс спробувала зазирнути в лист, але Докаріон відсунув його.

- Це моя справа, - здавалося, хлопчик трохи почервонів. - Просто лист. Треба в притулок відправити. Адже, скоро канікули.

Оскар, який до цього мовчки спостерігав за друзями вилаявся, чим привернув увагу не тільки друзів, але й професора та інших учнів довелося пригнутися й зображати, що він взагалі ні до чого.

- Ти чого? - здивувалася Алекс.

- Забув, що на канікули доведеться повернутися до притулку, - невдоволено відповів Рюмкін. - Краще б тут залишився, та допомагав домовикам ялинки прибирати після Різдва.

- Попроси професора Бельта, він, саме, наш декан, - запропонував Марк, піднявши голову від письма. - Мені, навпаки треба в притулок.

- Мені здається, що ти щось не розповідаєш, - зауважила Алекс.

- А мені здається, ти багато часу приділяєш вивченню новенького, - Марк почервонів та продовжив писати лист.

В кінці уроку професор Бельт повідомив, що незабаром буде різдвяний бал, на який непогано б приходити парою та вести себе належно джентльменам.

Про правила ніхто вже не слухав, всіх зацікавив сам бал, тож в кабінеті піднявся жвавий гомін.

- Рюмкін та Докаріон залишіться, інші вільні! - повідомив професор в кінці уроку.

Обидва хлопці здивувалися, а Алекс швидко зібрала речі й побігла виловлювати Бена, щоб більше дізнатися про нього. Марку така увага подруги до новенького не подобалася, але він вважав за краще мовчати. І, коли весь клас вийшов, підійшов з одним до декана.

- Ми нічого більше не робили, - відразу попередив Оскар.

- Я вас покликав з іншого питання, - сказав професор й простягнув хлопцям два сувої. - Вночі я довго думав про те, що трапилося й про вас. Тому дещо встиг зробити в міністерстві. Це не зобов'язує вас погоджуватися, якщо не хочете. Але моя справа запропонувати вам.

Не розуміючи, що відбувається, хлопчики розкрили сувої й присвиснули в шоці. В руках у них були пропозиції на опіку над ними професором Бельтом.

- Ви хочете взяти нас в сім'ю? - здивовано перечитував Марк слова. - Це так несподівано.

- Але мої батьки живі й вони заберуть мене! - закричав Оскар та вискочив з кабінету разом з рюкзаком і розгорнутим сувоєм.

- Не гнівайтесь на нього, він, просто, вірить, що вони повернуться, - сказав Марк, спостерігаючи за одним.

- Я розумію, - відповів професор Бельт. - Ну а що ж скажеш ти?

- Можна я трохи подумаю?

- Звісно. Я не буду квапити з відповіддю ні тебе, ні Оскара.

З'явився домовик Ескатон та почав допомагати професорові збирати речі. Тому Марк теж поспішив покинути кабінет.

Оскар прибіг в вітальню Рейвенклоу, де сів в дальній кут та загорнувся в плед, як у кокон. Пропозиція професора було занадто несподіваною. Він і ображався на Бельта, і радів такому одночасно й через це ще більше сердився.

Через деякий час до нього підійшов Марк. Він встиг уже побувати в бібліотеці й вибрати книги для написання реферату на зілля.

 - Ти б не сидів склавши руки, а готувався до уроків, - сказав Докаріон, сідаючи на найближчий від Рюмкіна столик. - Професор Сантарен буде незадоволений, якщо ти завтра замість реферату про властивості слизу бубонтюбера, прийдеш з казкою, як страждав в шкільній лікарні.

- А тобі що до того? - Оскар виглянув з ковдри та невдоволено подивився на друга. - У разі чого, мене лаяти будуть, а не тебе. Тож, заспокойся та пиши свій реферат.

Докаріон, лише, похитав головою та почав гортати підручника. Його й самого хвилювала пропозиція професора Бельта, але зараз не було часу думати про нього. Більш того, він не бачив ніде Алекс, і це додавало занепокоєння. Було б непогано, якщо вона просто сидить десь та займається своїми справами. Але, знаючи їх уміння встрявати в колотнечі, хвилювався, що в подруги неприємності.

Весь вечір, що залишився друзі провели в тиші. Марк писав реферат, а Оскар сидів та обмірковував пропозицію. Як хотілося сісти й написати комусь листа, щоб порадитися та поділитися своїми переживаннями, але писати не було кому. Через часту зміну притулків у нього не було друзів. А вихователі там такі, що не завжди й в туалет хотілося просити дозволу. Не кажучи вже про те, щоб просити ради.