Глава 4. Заборонений ліс не місце для відвідувань

Не дивлячись на страшний бій, хлопчики незабаром забули ту злість, яку відчували один до одного в Великому залі. Вони знову взялися за навчання, немов нічого не выдбувалося. Вони залишилися все такими ж друзями, як раніше та намагалися не згадувати більше про бій та про темного чарівника в лісі.

Ось тільки це не означало, що історія з дивним магом та книгою закінчилися. Ніхто не підозрював, що небезпечний чарівник обжився в глибині лісу й поставив собі за мету завербувати нових людей для досягнення своъх цылей. Він зауважив, що багато дітей, ведених цікавістю пробираються в ліс, а це означало, що він зможе з багатьма познайомитися.

Ніхто вже не скаже що, або хто, тыэъ ночі манило юного мага в ліс, тим не менш, Мраковій Докаріон впевнено йшов через густі зарості лісу до того місця, де вони знайшли книгу. Можливо, його тягло дивне видіння, яке він побачив вранці. У ньому був той дивний маг та тягнув до нього руку. Він не знав хто це й що він хоче, але йшов вперед.

Незабаром він побачив фігуру в плащі. Він не злякався її, він пішов слідом, пробираючись все ближче до лісових хащах.

Марк все слідував за дивною людиною, й вони вийшли на ще одну галявину, де було дуже темно. Людина повернувся, й ревенкловець зазначив, що сам він трохи скидається на цього чоловіка: приблизно такого-ж зросту, схожий плащ, обидва в капюшонах, й риси обличчя, які виднілися, теж були схожі. Чоловік заговорив хрипким голосом:

- Скоро всьому настане кінець, - він засміявся.

- Що ти бажаєш? - впевненим голосом запитав Марк.

- Скоро кожному доведеться обирати сторону, ревенкловець. Пропоную відразу ж встати на мою, що б не вибирати, коли вже стане пізно.

- Що я отримаю натомість? - невпевнено запитав хлопець.

- Міць, силу, про яку ти навіть не мріяв, - чоловік замовк на мить, - Й спогади, які ти забув.

Марк сторопів.

- Що за спогади? Я нічого не забував, - сказав він.

- А ти подумай. Згадай все, що з тобою сталося. Й ти знайдеш провали.

Марк задумався. Що він міг забути? Але тут на розум прийшли револьвер, ніж, які лежали у нього в шафці в спальні, та амулет зі слонової кістки, який висів у нього зараз на шиї.

- І що буде, якщо я прийму твою сторону? - запитав школяр.

- Я поверну тобі пам'ять, я дам тобі силу, але не відразу. Все буде відбуватися поступово. Я буду тебе вчити особливим мистецтвам, які мало хто осягав. Але тобі доведеться дещо зробити для мене, - чоловік посміхнувся. - Принеси мені ту книгу, яку я втратив, та яка з вашої вини була поміщена в недосяжну для мене зону. - Чоловік простягнув руку.

Марк подумав і ...

- Я приймаю угоду, - Марк потиснув руку чоловікові. Місце, трохи вище ліктя пронизало болем, як і ліве око.

- Клич мене "мій Лорд", - прохрипів чоловік й Марк прокинувся лежачим на околиці лісу. Дуже боліла рука. Сяк-так вставши, Марк пішов у замок.

За збігом обставин його друг незабаром теж виявився в лісі.

Оскар підійшов до лісу. В обличчя вдарив запах вогкості та свіжої хвої. Хлопець озирнувся, сподіваючись не зустріти нікого з учителів і тихо увійшов в ліс. Тієї ж миті він промовив "Люмос!" і з кінця палички полилося світло. Хоч це було не обов'язковим в цій частині лісу, Оскар знав, що скоро стане темно. Йти одному лісом було моторошно, але не дивлячись на страх та постійне відчуття чоєїсь присутності, він йшов углиб, де вони вчора знайшли дивну книгу.

Вдалині ревенкловець побачив дивну фігуру, що манила його пальцем.

Від такого видовища хлопець сторопів. Але він продовжив йти, міцно тримаючи паличку. Він підійшов до незрозумілої людині. Через капюшон на обличчі розглянути його було не реально.

- Ти хто?

Особа під капюшоном посміхнулася.

- Це тобі поки що знати зовсім не обов'язково, - голос незнайомця був хрипким і дуже низьким. - Важливо те, що незабаром відбудуться великі зміни. О так, зміниться багато.

Фігура таємниче замовкла.

- Про які зміни ти кажеш? - Оскар намагався не показувати свого хвилювання. Він міцно стискав у руці паличку та згадував відомі йому заклинання.

- Скоро дізнаєшся. Зміни зачеплять усіх, але питання в тому, чи готовий ти будеш прийняти ці зміни? - голос незнайомця заворожував та відштовхував одночасно. – Чи готов ти прийняти мою сторону? Визнати мою думку своєю?

Оскар дивився на чужака не морга. Щось всередині його тягнуло до цього незнайомця. Це була темна магія, багато темної магії, до якої хлопець завжди відчував потяг. Він не знав що робити. Він забарився, потім запитав:

- А навіщо мені приймати твою сторону?

- Ти багато отримаєш. Силу, багатство, визнання серед своїх магловскіх людців ...- обличчя незнайомця поморщилося. Але потім вкрадливий голос вимовив: - А також зможеш знайти те, що ти шукаєш. Зважуйся!

Владно закінчив він і фігура простягнула руку.

Оскар стояв, як громом уражений. Невже людина говорить про його батьків? Невже він знає про них? Звідки він може знати, що сталося з ними і що він їх шукає?

- Ти про моїх батьків? - майже пошепки запитав хлопець, він подивився на простягнуту руку незнайомця в непевності

- Швидше, - поквапив незнайомець. - Не думаю, що б вчителі були раді тебе тут зустріти.

- Що ти знаєш про моїх батьків? - повторив питання хлопець.

- Спочатку вибери сторону, - холодно сказав чоловік. - Ворогам просто так я нічого не розповім. Поки що ти потенційний ворог. У такій же мірі потенційний поплічник. Це твій останній шанс.

Рука незнайомця нетерпляче здригнулася.

- Ти зі мною чи ні?

Хлопець хотів вже погодитися, адже ті почуття, що він відчував від магії незнайомця притягували. Його рука здригнулася на зустріч руці незнайомця, як раптом в пам'яті спливли неприємні моменти з дитинства, всі покарання за любов до темної магії від батька і його слова, що він повинен вибирати тільки розумом, а не серцем. Рука опустилася.