Глава 3. "Горокракси"

Вранці Оскар прокинувся завчасно. Він привів себе до ладу, накинув на плечі рюкзак та пішов знайомитися зі школою. Він повільно ступав по сходах, які іноді пересувалася й розглядав картини, що висіли з усіх боків. Навколо на нього дивилися чарівники з різних часів. Заворожувало, що вони не були, як в маггловскому світі. Вони були немов живі. Деякі навіть привіталися з хлопчиком, чим викликали в нього неймовірний захват. Він спустився в хол та зайшов у великий зал. На його подив, він виявився тут не один. У залі за столом Рейвенклоу сиділи хлопчик з дівчинкою. Начебто вони були на одному курсі. Саме тому Оскар негайно підійшов до них.

- Привіт, - хлопець посміхнувся хлопчикові з чорним волоссям й темно-сірими очима, та потиснув йому руку. - Я Оскар. Ми, начебто, з тобою разом в кімнаті живемо.

- Ага, - відповів хлопчик, а потім додав. - Це Алекс, вона теж з Рейвенклоу.

Оскар усміхнувся дівчинці й узявся за сніданок. Весь час до уроків вони розповідали один одному про себе. На жаль, їх історії були нічим не радісніше за його.

Почалося шкільне життя. Оскар здивувався, що магія, виявляється, не така проста річ, як здавалося. Доводилося багато часу приділяти вивченню, здавалося б, абсолютно непотрібних заклинань. Однак інші заклинання, судячи з того, як він спалив сірник, замість того, щоб перетворити його на голку, юним чарівникам були не під силу.

Почалися навчальні будні. З кожним днем ​​завдань ставало все більше, а вільного часу все менше. Проте, хлопчик радів тому, що він тепер не живе в затхлих кімнатах у притулку. Йому подобалося, що в нього з'явилися друзі. Адже всі хлопці в інтернаті його цуралися через його дивну тягу до підпалів.

Звичайно, не обходилося в школі й без проблем. Але, на щастя, вони були вирішувані. І ось, якось після чергової нагінки, яку влаштували двом рейвенкловцям, Оскар з Марком вийшли на озеро, щоб трохи розвіятися. На вулиці була чудова погода. Настрій у хлопців відразу покращився й вони почали гратися біля озера. Спочатку все було добре. Але раптом на озері стали відбуватися дивні події. Від туди став доноситися плескіт води, при чому, з кожною хвилиною він посилювався. Хоча, навіть коли ці звуки були майже біля самого берега, друзі не надали цьому значення, вважаючи, що це витівки гігантського кальмара, й вони не заслуговують на увагу.

Лише, коли через метушня в воді в них стали долітати бризки, вони підійшли з інтересом ближче. Цього самого моменту гігантське щупальце викинуло на берег самий звичайний на вигляд котел. Через мить пролунало гучне клацання. Котел засвітився зеленим світлом, настільки яскравим, що вода стала відбивати його навколо. Потім з'явився серпанок, він ставав густішим, та зменшувався в розмірах до тих пір, поки не отримав обриси людини. Ще один спалах! На цей раз фіолетовий. І хлопчики побачили перед собою живу людину, одягнену в чорну мантію і з капюшоном, що прикривав його обличчя.

Незнайомець дихав часто й уривчасто, потім він заревів голосом, схожим на гуркіт грому "ЗДІЙСНИЛОСЬ!" Й наступної секунди зник, залишивши здивованих студентів на березі.

Хлопчики, переглянувшись, побігли до школи.  

Лише, наступного дня вони наважились повернутися до берега й оглянути місце події. Там виявилися залишки котла.

- Може, не будемо їх чіпати? - припустив Оскар, поглядаючи на осколки. - Раптом вони просякнуті якоюсь магією й нам потім буде непереливки.

- Не дрейф, - посміхнувся Марк та зняв свій плащ, з яким ніколи не розлучався. Обмотавши його навколо руки пару раз, він узяв шматок побільше, загорнув його й знизав плечима.

- Може, доведеться показати директору.

Оскар згідно кивнув, відчуваючи дивні почуття. Йому подобалося, що вони зіткнулися з чимось незвичайним.

Хотілося розгадати цю головоломку самому. Й цієї миті вирушити до бібліотеки й почати вивчати, чому люди з котлів з'являються. Того ж часу йому було страшно, чомусь.

Людина в мантії не сподобалася йому.

Щось в ньому було не таке. Він ще раз глянув на озеро й жахнувся. Там, де воно омивало Заборонений ліс, в небі літала чиясь фігура.

- Марк, - чомусь пошепки сказав хлопчик. - А то, бува, не цей тип?

- Можливо, - кивнув чорнявий хлопець й побіг убік  лісу.

Оскару нічого не залишалося робити, як побігти слідом. Якось було незвично порушувати правила, але від цього всередині розростався азарт, що заглушав обережність.

Хлопчики бігли довго, поки не зрозуміли, що збилися зі шляху. Вони зупинилися й озирнулися. Тільки зараз вони зрозуміли, що зайшли занадто глибоко. Навколо було темно через високі крони дерев. Та, майже, нічого не було видно.

Раптом попереду щось заворушилося. Якась тінь здалася серед дерев та ковзнула вперед. Недовго думаючи, хлопчики рвонули за нею. Вони бігли, дряпаючи собі обличчя й руки, але намагалися не відставати від дивної фігури, яка так легко летіла серед кущів. І ось, коли, здавалося, що вони вже майже наздогнали її, хлопчики не помітили коріння із землі, що високо стирчало й, зачепившись за нього, дружно впали.

- Акуратніше треба бути! - Оскар вхопився за лоба, усвідомлюючи, що там назріває неквола шишка.

- А я при чому? - Марк розлючено пирхнув і глянув на друга. - Ти так само впав, як і я.

Хлопчик хотів ще щось додати, але його погляд зачепився за книжку, яка лежала недалеко, це була не їхня книга. Виглядала вона дуже старою й пошарпаною. Марк хотів її взяти, але згадавши, що в нього і так вже руки зайняті, запропонував Оскару взяти її.

Хлопчик присів та акуратно підняв книгу. Вона була холодна, навіть крижана. Здавалося холод виходив з неї. Він насилу утримував її. Потім підніс до очей її ближче, щоб розглянути. На книзі була незрозуміла напис "Горокракси".

Він продовжував її розглядати й дивувався, що тримати її ставало все легше. Магія всередині нього, яку він завжди ненавидів, раптом стала зігрівати його руки, не даючи їм замерзнути.

Почувши кроки, Оскар сховав книгу в рюкзак. Це було дуже вчасно, адже наступної миті до них невідомим чином вийшла директриса й змусила пройти до неї в кабінет. Неохоче хлопчики пішли за нею, де розповіли про дивну людину, яка з'явилася біля озера й, навіть, вручили шматочок котла, який виявився абсолютно безпечним.