Глава 2. Розподіл по факультетах

Серпень добігав кінця. Всі вихованці інтернату готувалися до першого навчального тижня та з подивом поглядали на Оскара, який відмовився виконувати завдання на літо й тинявся по двору в своїх думках.

Багато хто жартував, що його, напевно, зібралися перевозити в іншу країну, через те, що в Англії вже не залишилося інтернатів, які б не спалив Рюмкін.

Однак, це його ніскільки не засмучувало. Він намагався уникати спілкування з однолітками та все частіше проводив час один на старому спортивному майданчику.

- Ось ти де? - до хлопчика підійшла літня чарівниця, яка раніше принесла листа.

Її звали Мінерва МакГонагл. Хоч вік брав своє, це була струнка висока жінка. Одягнена вона була більш ніж безглуздо: довга до п'ят зелена сукня, смішні туфлі із задраними носками й панамка з помпоном, яка особливо смішила хлопця. Але, судячи з усього, її не хвилювала сучасна течія моди.

- Час відправлятися за шкільним приладдям та їхати у Гоґвортс.

Хлопчик від радості так підскочив, що мало не зніс жінку. До кабінету завідуючої інтернатом він біг дуже швидко, не намагаючись приховувати своїх емоцій. Там сувора тітка передала документи міс МакГонагл та сказала, що назад його вже не візьмуть.

Оскара це ні скільки не цікавило. Він переступав з ноги на ногу, поки оформляли всі документи й потім з вереском побіг до своєї кімнати за рюкзаком. У ньому зберігалися всі речі хлопчика, адже це був не простий рюкзак. Він належав батькові хлопчика й всередині був набагато більшим, ніж зовні. Там містилася майже ціла кімната, але про це хлопчик не поширювався.

Разом із міс МакГонагл вони покинули притулок та вирушили на метро до центру Лондона. Там вони зайшли в непримітну забігайлівку. Оскар злякався, що його супутниця вирішила тут відпочити. Але замість цього вони пройшли повз дуже дивних людей та виявилися зовні пабу, з дивною назвою "Дірявий казан".

- Зараз ми потрапимо на вельми жваву вулицю, не відставай, - повчальним тоном сказала жінка, направила чарівну паличку на стіну й та розійшлася, відкриваючи перед ними Косу алею.

Оскар відразу ж згадав її. Він бував тут з батьками багато разів. Вони з мамою завжди заходили поласувати морозивом, поки тато вибирав собі пір'я та наряди. У хлопчика від цих спогадів до горла підкотився ком. Він насилу стримувався, щоб не заплакати. Все навколо було таким знайомим та давно забутим.

Спочатку вони пішли до банку Грінготс. Оскар ніколи не любив гоблінів. Вони йому здавалися моторошно потворними. Тому поки вони не вийшли звідти, хлопець йшов ближче до супроводжувальної його особи, абсолютно не соромлячись.

Потім почалися довгі покупки. Хлопчик купив лише найпотрібніше, вирішивши, що трохи грошей краще приберегти на потім. Після покупок вони зайшли до кафе-морозива Флоріана Фортеск'ю. Там уже хлопець не економив. Він набрав собі й міс МакГонагл великі порції і почав насолоджуватися смаком. За роки життя в інтернатах він зовсім забув цей чудовий смак, тому він не соромився насолоджуватися кожною ложкою.

- Оскар, - відірвала його від трапези МакГонагл, - на жаль ти не можеш тепер повернутися до того притулку.

- Без проблем, - хлопчикові подобалося усвідомлення, що йому більше не доведеться туди йти. - Я й не збирався.

- Тим не менше, - жінка оцінююче глянула на хлопчика, - вам треба буде кудись повертатися під час літніх канікул. Можливо, я домовлюся з притулком «Сонячний день», де ви вже були. Та й сьогодні вночі доведеться переночувати самому в готелі. А завтра я тебе проводжу до вокзалу КінгКросс.

- Я не боюся ночувати один, - впевнено відповів хлопчик.

Його куди більше налякало те, що доведеться ще повертатися до притулку. Потім він хотів запитати у чарівниці що-небудь про своїх батьків, але передумав. Надія, що вони живі давала йому хоч якось вижити ці роки в інтернатах.

Далі вони сиділи мовчки. потім чарівниця замовила Оскару номер в маленькому готелі й пішла.

Оскар відкрив вікно й сів на підвіконня, звісивши ноги. Він дивився вдалину, замислюючись над тим, що з ним тепер буде. Він ні краплі не шкодував, що залишив притулок. Але думав над тим, що з ним тепер буде. Чи з'являться у нього друзі та чи зможе він чаклувати. До сьогоднішнього моменту він лише знав, що може керувати вогнем. Ще його тітка говорила, що це через маму. Мовляв, нема чого було так багато з драконами працювати.

Хлопець ще трохи посидів та пішов спати. Вранці його розбудила все та сама жінка й, наказавши взяти всі речі, повела хлопчика на вулицю. Вони зупинилися біля дороги, де рідко їздили машини й відьма підняла руку з паличкою. За деякий час з нізвідки з'явився триповерховий автобус. Хлопчик зачаровано розглядав його всю дорогу, яка виявилася недовгою, але вражаючою.

Приїхавши на Кінг-Крос, МакГонагл допомогла хлопчикові сісти в поїзд та розпрощалася з ним. Оскар пройшов в кінець вагона й зайшов до порожнього купе.

Він не бажав ні з ким розмовляти. Він хотів лише одного - швидше побачити Гоґвортс з усіма його таємницями та загадками, про які розповідав батько. Потім купе заповнилося. До нього підсіли двоє хлопчиків явно старші за нього, та ще один майбутній першокурсник.

- Новенькі? - посміхнувся один з хлопців. - Готуйтеся їхати назад. Такі, як ви не проходять розподіл та їх відвозять додому.

- З чого ти взяв? - Оскар аж підскочив від почутого. - Ти брешеш! Ніколи нікого не повертали.

- У Гоґвортсі новий директор і, можливо він змінить правила, щоб не пускати в школу бруднокровців. Хоча, до нас в Слизерин і так подібних поганців не пускають.

Оскар, явно як і чорнявий хлопчик, який їхав мовчки, не зрозумів, що це за слово й чому хлопчики так сміються. Але подібне ставлення йому не подобалося. На жаль, шукати інше купе було вже пізно й довелося змиритися з такою компанією.

Коли на човнах вони підпливали до Гоґвортсу, Оскару стало страшно. А раптом розподіл буде важким та його справді не приймуть й повернуть до притулку? Він найменше хотів туди повертатися, насилу згадуючи те місце.