Розділ 2. Перші гості й перші проблеми

Кошеня в вентиляції, як виявилося, було не найбільшою проблемою вечора.

Не встигла Ліна налаштувати робочу систему на рецепції, як двері готелю розчинилися, пропускаючи всередину потік холодного повітря й засніжену пару - а також високого чоловіка у хутряній шапці, який відразу попрямував до стійки.

- Добрий вечір! - вигукнув він, настільки голосно, що підстрибнула не лише Ліна, а й кілька скляних кульок на ялинці. - Тут, я сподіваюся, вирішать мою проблему?

Марта, яка саме розмовляла з якимось постачальником телефоном, закотила очі й показала Ліні жестом: твоя черга.

Ліна проковтнула хвилювання й чемно всміхнулася:

- Звісно, я спробую допомогти. У чому річ?

Чоловік сперся на стійку так близько, ніби хотів передати їй всю вагу свого дня.

- Мені видали не той номер! - оголосив він з обуренням. - У мене бронювання на “Сяйво”, а мене заселили в “Відлигу”! Ви уявляєте собі? ВІД-ЛИ-ГА! Це ж якась… образа!

Марк, який саме протирав склянки за барною стійкою, ледве стримав сміх і відвернувся.

Ліна обережно відкрила список бронювань.

- Так… на ваше ім’я заброньовано саме «Відлига». Це підтверджено й передплачено.

Чоловік здивувався, наче почув найабсурднішу річ у світі.

- Передплачено не те! - розвів руками. - Я КАТЕГОРИЧНО хочу “Сяйво”! Тільки в ньому мені сняться “ясні сни”.

Слово сни він вимовив так, ніби це щось дуже важливе.

Ліна обережно глянула на Марту, та лиш зітхнула.

- Ліно, знайди щось, - прошепотіла адміністраторка. - Інакше він нам весь готель на вуха поставить.

Перший день, подумала Ліна. Перша криза. Звичайно.

- Дозвольте хвилинку. Я перевірю можливі заміни, - ввічливо сказала вона.

Поки Ліна гортала список номерів, гість не переставав бурмотіти:

- “Відлига”. Я навіть спати там не можу. Куди годиться заселяти туди людину, яка чутлива до сновидінь?

У цей момент зі стелі знову пролунало знайоме:

- Мя-яу!

Гість підскочив так, ніби його вкусив струм.

- Що це було?!

- Кошеня, - спокійно відповів Марк, не піднімаючи голови. - Наша нова зимова перешкода.

- У вентиляції?! - горланив чоловік.

- Ну, воно художня натура, - додав Марк. - Любить нестандартні маршрути.

Ліна мало не засміялася. Та суворо втрималась.

- Я знайшла можливість переселити вас у «Сяйво», - сказала вона офіційним тоном. - Дозвольте ваш документ, я зміню бронювання.

Гість одразу втих. Навіть розцвів.

- Нарешті! Я ж знав, що тут можуть зрозуміти тонкі натури!

Ліна оформила переселення й вручила ключ.

Щойно він відійшов, Марко свиснув.

- Вітаю, стажерко. Із першою перемогою над сновидцем.

- Він… серйозно думав, що йому насниться щось “не те” тільки через назву кімнати?

- О, ти ще не бачила найгірших. Дочекайся ночі - і побачиш.

Марта підійшла ближче й тихо сказала:

- Насправді він один із спокійніших. У нас ще мають приїхати дві пані, які щороку ворожать на сновидіннях. Вони можуть посваритися через подушки.

- Через… подушки? - перепитала Ліна.

- Одні в них «до радості», інші «до неспокою», - пояснив Марко, ледь стримуючи посмішку. - Легенда про різдвяні сни робить із людей… ось таких.

Ліна подумала, що це жарт. Але в глибині коридору гірлянда на мить мерехнула. Легким, майже непомітним тріпотінням, яке чомусь здалося їй відповіддю готелю.

І вона відчула той самий струм у повітрі, що й раніше. М’який, невидимий. Наче саме місце спостерігало.

Марко тим часом нахилився до неї.

- Не переживай. Легенди - то просто історії для гостей.

Та коли він повернувся до бару, за його плечем мигнуло щось… ніби тінь, яка з’явилася й зникла швидше, ніж Ліна встигла моргнути.

Може, це був просто відблиск гірлянди. Може, перевтомлені очі після дороги.

Але всередині стишено озвався голосок:

У цій «Падаючій Зірці» щось точно не так…

І друга ніч Ліни в готелі тільки починалася.