Розділ 19

 Даніель в одну мить увімкнув ліхтарик на телефоні й побіг до виходу. За кілька секунд ми почули з тієї сторони копошіння, а потім як він добряче вилаявся.

- Двері зачинено!

 Адріан також увімкнув ліхтарик на смартфоні та пішов до чорного входу. Через хвилину ми почули теж саме тільки з вуст Адріана.

 Фея та русалка хором пискнули щось незрозуміле. Діана підійшла до мене та взявши за руку увімкнула свій ліхтарик. Я вирішила поки не вмикати свій. Світло від ліхтарика Діани освітило перелякані обличчя жінок, бліде Тіреймора й спантеличене дідуся. Адріан та Даніель підійшли до нас одночасно.

- Думаю, ми в пастці! 

 Ді підійшла до найближчого вікна та смикнула за ручку. Вікно не відчинилося.

- Марно, на готелі якесь заклинання. Ми не вийдемо! - Сказав Даніель, дивлячись на всі боки.

- Потрібно перевірити портали! Можливо, ми можемо вийти з них, а потім вже розберемося з готелем! - Тихо сказала я, підходячи до дідуся та у підбадьорливому жесті беручи його за руку.

- Як варіант, - сказав Адріан, попрямувавши до сходів, - будьте тут, я перевірю. 

 Він пішов, а ми стиснулися в одну маленьку грудочку притулившись один до одного.

 За кілька хвилин пролунав звук з боку сходів, а потім з'явився Адріан.

- Усі двері, що ведуть до порталів, намертво зачинені, як і вхідні.

 Даніель чортихнувся та набравши якийсь номер на телефоні, приклав вухо до трубки.

- Та твою ж! - Крикнув він й  різко відірвав слухавку від вуха. - Немає мережі!

 Усі, хто мав смартфон, втупили в них свої очі та переконалися, що мережі не було ні в кого.

- А немає у вас ніякої магічної штуки, щоб зв'язуватися між собою? - Запитала я, дивлячись на Даніеля.

 Той зустрівся зі мною поглядом й витягнув маленьке дзеркало, яке він певно і так вже шукав у своїй сумці, судячи з його різких швидких рухів в ній. Поглянувши на маленьке дзеркало, я подумала, що й справді, весь готель усіяний дзеркалами - "телефонами".
Але судячи з того, як чоловік скривився, зрозуміла, що і цей зв'язок нам не доступний.

- Як на рахунок поштової скриньки? Може, кинемо туди лист і нас врятують? - У розпачі перебирала я варіанти.

- Може так, а може магія, яка нас не випускає, не пропустить й лист. - Промовив задумливо Адріан.

- Варто спробувати, - пошепки сказала Діана, - у нас не так вже й багато варіантів.

- Згоден! - Промовив дідусь, а магічні жінки ствердно закивали головами.

- Якщо не вийде, то за пів години мають прибути охоронці з патруля, вони не зможуть сюди потрапити та явно подзвонять Сему й повідомлять про те, що трапилося. А Сем вже цю справу просто так не залишить, тож нам із вами тільки потрібно трохи почекати. - Сказав Даніель обвівши нас усіх поглядом.
Це була бодай незначна розрада, але краща за ніяку надію на порятунок.

- Давайте, ми з Лейєю підемо напишемо листа, а ви залишитеся тут, або зайдете в найближчу кімнату.  - Сказав Даніель.

- Розділятися, дуже-дуже погана ідея! - Тихо сказала Ді, - Ви що ніколи не читали трилери? 

 Якби не небезпечна ситуація, я б посміялася над її словами, але правда була в тому, що вона мала рацію.

- Ну, тоді йдемо всі разом, не відставайте! - Сказав Даніель, оглядаючи простір біля нас.

- Берегиня, але там же сейф та дуже цінні речі! - Обурився дворецький.

 Усі погляди перемістилися на його обличчя й він знітився.

- Тірейморе, друже, є великий шанс, що вони вам більше не знадобляться, тож...

 Жінки схлипнули.

- Адріан, припини наводити паніку, все буде добре! - Крізь зуби промовив Даніель. - Тіреймор, на скільки я знаю, тут усі замки відчиняються тільки для трьох із нас, і всі вони служать готелю.

- Але... - Почав було дворецький, але Даніель обірвав його, махнувши рукою.

 Десь з вищих поверхів донісся гул.

 Жінки підскочили до Даніеля та злякано вчепилися в його руки. Мабуть, зрозумівши, хто з нас тут найсильніший. Руки феї були хоч й маленькими, а вчепилися в шкіру чоловіка так, що, мабуть, їх не так просто було віддерти. Я скрипнула зубами, чомусь усередині мене заворушилось якесь неприємне відчуття, дивлячись як красуні притискаються до чоловіка.

 Він обережно звільнився від їхньої хватки.

- Вибачте, мені потрібні вільні руки та свобода дій. - Спокійним голосом промовив він й кивнув Адріану.

 Той закотив очі.

- Дами, можу я скласти вам компанію? Ви як ковток свіжої води, ковтнув й почуваєшся як у найкрасивішому квітнику. - Муркотнув він ніби ми не в пастці на межі смерті, а на балу.

 Жінки трохи розслабилися, Ноель взяла його під руку, а Сея сіла в простягнуту долоню. Я почула як роздратовано цокнула язиком Діана.

 Дивні звуки зверху припинилися.

 Я обернулася до дідуся, той підбадьорливо посміхнувся й стиснув мою руку міцніше. До мене підійшов Даніель та взяв мене за вільну руку.

- Нам потрібно спуститися на один поверх, йти недалеко. Йдемо в такій почерговості: Я та Лейя попереду, за нами Діана, за нею прекрасні гості, потім містер Браун та Тіреймор, Адріан замикає ряд.

 Дівчата грізно блиснули на Даніеля поглядом, русалка ще більше стиснула руку Адріана, а фея вчепилася в долоню так, що той аж шумно втягнув в себе повітря.

- Ви звісно можете йти зі мною позаду, але в середині вам буде безпечніше! - Сказав той з посмішкою на обличчі, але я побачила, як вона одразу ж зникла та всі його риси наче загострилися.

 Жінки переглянулися й не зрушили з місця. У Даніеля на обличчі заходили жовна.

- Гаразд, якщо хочете йдіть позаду. - Видихнув він. - Ходімо, ми й так втратили вже багато часу!

 Чоловік стиснув мою руку та подивився на мене. В той самий час дідусь відпустив мою другу руку й прошепотів на вухо.

- Все буде добре! 

 Я повернулася до нього та натягнуто посміхнулася.

- Звісно, як у тих казках, які ти мені розповідав!

Я побачила, як у нього засяяли очі.

- Саме так! Світло й темрява - дві сторони однієї медалі, коли переважає темрява, в ній обов'язково з'являється промінь світла! - Він підморгнув мені та вирушив на своє місце.