Розділ 18

 Даніель зітхнув та потер чоло.

- Важкий день? - Запитала тільки зараз зрозумівши, як втомилася.

 Підійшла та сіла на стілець, на якому щойно сидів Ерік, й кивнула Даніелю на ліжко. Я вже на ньому насиділася. Він повільно підійшов та сів навпроти мене.

- Не те слово, - тільки сказав він та глянув за моє плече у вікно. - Що хотів від тебе король?

 Я знизала плечима.

- Ти сам усе чув. Запросив у гості, попередив про небезпеку, ніби я й так про неї не знала. - Пирхнула я.

 Одразу ж зловила на собі серйозний погляд чоловіка. А ну так, я ж забула з ким розмовляю, потрібно відповідати чітко й по суті на поставлені питання.

- Зняв з мене якесь прокляття та назвав за це ціну - будь-яке його бажання.

 Я почула як Даніель різко вдихнув у себе повітря.

- Як ти могла на це погодитися? - Прошипів він крізь зуби. - Хтозна, що він захоче! - Він різко встав й почав метушитися по кімнаті.

- Я не знала! - Обурилася я та роздратовано глянула на чоловіка. - Він сказав про це після! Звідки я можу знати про всі тонкощі вашого світу, коли я тут без року тиждень?

 Даніель зупинився та глибоко зітхнув

- Гаразд, ти маєш рацію, вибач. - Він знову сів на місце. - Що за прокляття він знімав?

- Я не знаю! Начебто торкнулася якогось браслета, який упустив незнайомець, коли передавала його, мене ніби струмом вдарило. Потім пів дня голова паморочилася та кололо у скронях. - Рівним втомленим голосом сказала я.

 Даніель постукав пальцями по колінах.

- Дивно, не чув про таке, розпитаю своїх. - Він насупився та глянув на мене. - Вже не болить голова?

 Я негативно похитала головою.

- Ні, щойно випила якусь фігню, яку він мені дав - одразу стало легше.

- Добре, а з твоїм бажанням розберемося. - На його обличчі забігали жовна.

- А хто... Він? - Тихо запитала я, озираючись на двері, нібито Ерік зараз міг зайти.

- Король повітряного світу. 

- Ні, це то я знаю, хто він ну в плані... Ельф? Вампір? Хто там у вас ще є...- Задумливо почала перераховувати я.

- А, ні. Він білий дракон. - Зітхнув Даніель та якось дивно глянув на мене, нібито про щось задумався.

- Дракон? - Я шоковано подивилась на чоловіка. - Прямо справжній такий дракон? Нічого собі.

 Ковтнула, подумавши про те, що цілу хвилину була наодинці зі справжнім драконом.

- Так, і мені не сподобалося як він дивився на тебе. - Тихо сказав він.

- А як він дивився на мене? - Продовжила безглуздо витріщатися на нього я.

- Ніби запримітив черговий скарб, який хотів би затягнути собі в палац та оберігати.

 Я злякано прикрила рот рукою.

- А він може?

 Даніель спробував посміхнутися, хоча посмішка вийшла натягнутою.

- Не турбуйся, навряд чи він ризикне своєю репутацією, крадучи берегиню готелю, особливо зараз, коли вас не так багато залишилося.

- У сенсі? - Насупилася я.

- Про це я й хотів з тобою поговорити. - Зітхнув він.

- А я думала, ти хотів обговорити вчорашню записку або демона, який на мене напав. - Стислася в стілець я.

- На жаль, знову жодних слідів. Ми вчора обнишпорили всі закутки та територію готелю, але, нам не вдалося знайти абсолютно нічого.

- Що ж, ясно, - сказала я, думаючи про те, що їхній патруль явно переоцінений у їхніх світах.

 Напевно, на моєму обличчі надто явно виднілося розчарування, Даніель підсунувся трохи до мене.

- Я обіцяв, що ми знайдемо його або їх і ми знайдемо! - Він акуратно взяв у долоні моє обличчя та заглянув у очі. 

- Угу, - сумно сказала я та зніяковіло відвела погляд.

 Моя долоня засвітилася блакитним.

- Здається, король щойно покинув нас.

 Даніель подивився на сяйво та відліпив свої руки від мене.

- Швидше за все. - Він трохи зам'явся та відвів погляд.

- Дивно, але я не пам'ятаю, щоб руна світилася, коли він прибув сюди. - Більше собі ніж Даніелю сказала я.

Чоловік наче закам'янів, а потім кинув на мене задумливий погляд.

- Справді дивно.

- Може готель усе ще налаштовує зі мною зв'язок? Або як це у вас тут називається? - Спробувала посміхнутися я.

- Можливо, а можливо й ні. - Подивився він на мою руку. - Простеж за цим кілька днів. Як зв'язок спрацьовуватиме на проходи інших.

 Я кивнула. Наступило незручне мовчання.

- Так про що ти там хотів поговорити? - Прокашлялася я.

І чому я постійно почуваюся ніяково поруч із Даніелем? З Адріаном зовсім не так.

- Так, вірно. - Сказав він, встаючи й починаючи міряти кімнату кроками. - Щось дивне почало відбуватися в наших світах.

 Я здивовано підняла брову, а він продовжив:

- Два з семи готелів залишилися без своїх берегинь.

- Тобто як це залишилися без берегинь? - Я округлила очі.

 Даніель перестав маячити туди-сюди та серьйозно глянув на мене.

- Їх знайшли мертвими. - Тихо сказала він.

 У моїх жилах заледеніла кров від жаху.

- Це жахливо! Як? Хто? - Я підскочила зі стільця, не знаючи куди подітися від своїх панічних думок.

- Убивць поки що не знайшли. Стиль вбивства один й той самий. Берегині померли уві сні. Від чого поки не знаємо, фахівці працюють над цим.

 Мої очі панічно бігали по кімнаті, поки я не зловила себе на одній думці.

- А мене може переслідувати той самий ... Маніяк, що й інших? - Я ковтнула.

- Ми також розглядаємо такий варіант, але метод не схожий, хоча, можливо, сьогоднішнє прокляття могло діяти саме так. - Ти не пам'ятаєш незнайомця, який впустив браслет?

 Я заперечно замотала головою.

- Він був у кепці й чорних окулярах та швидко пішов.

- Зрозуміло, - сказав чоловік знову крокуючи кімнатою.

- Адже ти ще не все мені розповів? - Подивилася уважно на нього я.

- Ні, підтвердив він мої острахи. - Готелі вмирають без роду берегинь. Скоро портали в тих місцях закриються та ніколи більше, можливо, не оживуть.

- І що не можна ніяк протистояти цьому? - Я з жахом дивилася на Даніеля.