Глава 15

 Тишу, яка запанувала, перервав Адріан.

- Ти молодець, змогла вирулити складну ситуацію. З тебе вийде професійно гарна берегиня. - Сказав він сумним голосом скуйовдивши своє волосся рукою.

- Я сподіваюся, що таких випадків буде не так вже й багато, бо інакше на довго мене не вистачить і як мінімум моє волосся перетвориться на білосніжне. - Хихикнула я, намагаючись розвеселити хоч трохи чоловіка, але він навіть не посміхнувся.

- Угу, - промямлив він у відповідь й мигцем глянувши на мене засунув руку в кишеню.

 Мені здалося, що в його кишені щось блимнуло червоним кольором й відразу зникло.

- Мені потрібно в місто, залишилося ще дещо зробити по моїх справах, і я так розумію, що варто вирішити щось із тим поламаним столом у кафе. - Швидко пробурмотів він.

- Так, я пообіцяла їм заплатити за нього.

- Зрозумів. Тоді піду їм занесу гроші. А ти тим часом поговориш із подругою.

 Я згадала про Ді та майбутню розмову й застогнала. Нарешті на обличчі Адріана заграла усмішка.

- Розумію, важкі дні у тебе не припиняються.

- В точку, накрило як лавиною. До речі, я ночуватиму сьогодні вдома. Мені завтра в університет, сюди прийду після пар. Зможеш подивитися за готелем?

 Він ствердно кивнув.

- Звичайно, сподіваюся, ти зможеш хоч трохи відпочити.

- Це вже навряд чи. - Зітхнула я, згадуючи, що не зробила декілька завдань, яких задавали на вихідні.

 Покрутивши в руці перстень, який мені тільки що, подарували я раптом ще дещо згадала.

- До речі, мені, можливо, знадобиться твоя допомога.

- Яка? - Підняв він у здивуванні брову.

- Я хочу запропонувати Діані, моїй подрузі, ну та яка все бачила, - допомагати мені з готелем. Даніель сказав, що ти знаєш якусь там присягу, яку треба виголосити, щоб вона нікому про це все, - я обвела руками приміщення з порталом, - не розповіла.

- А, ну так, знаю, звісно. Мені потрібно не надовго відлучитися, але якщо ви мене дочекаєтеся й вона буде згодна, то я допоможу з цим. - Впевнено сказав він.

- Дякую тобі за все! - Тихо відповіла я.

- Ой, Лейя, я тебе благаю, ти просиш мене про дрібниці!  - Він обернувся та пішов до дверей.

- Ходімо, твоя подруга напевно хвилюється вже.

 Я зітхнула і пішла за ним слідом.

 Ми вийшли з кімнати та мовчки спустилися на перший поверх. Адріан пішов по гроші, а я, на пару секунд зупинившись біля дверей кімнати, за якою перебувала моя найкраща подруга, зітхнула та відчинила двері й увійшла в кімнату.

 Моїм очам відкрилася неочікувана картина: Ді ходила з якоюсь палицею по кімнаті, а знайомий кажан перебирався з кутка в куток й то зачіпав якийсь предмет, і він ворушився й падав, то підлітав й хапав Ді за волосся, і її пасма наче повисали в повітрі. Ді злилася роздуваючи ніздрі обсмикуючи волосся й намагаючись палицею огріти когось для неї явно не видимого. Вона розмахувала нею в різні боки, а кажан вже відлетівши і регочучи, сидів на столику, дивлячись на Ді.

- Що тут відбувається? - Голосно запитала я, грізно глянувши на кажана.

- Схоже на тренування з палицевого бою, - хрюкнув зі сміху за моєю спиною Адріан.

  Я різко повернулася й просвердлила його грізним поглядом. Я не помітила, як він прокрався тихо й теж стоячи позаду дивився на те, що відбувається в кімнаті. В руках у чоловіка вже було зелене соковите яблуко, яке він вдоволено жував. Очі знову набули блиску, а на обличчі з'явилася звична промениста усмішка.

 Ох нічого собі перевтілення всього за декілька хвилин. Він підняв руки вгору натякаючи, що здається.

- Мовчу-мовчу!

 Я обсмикнула себе від думки висмикнути в нього таке смачне на вигляд яблуко й заробити пару укусів. Та обернувшись глянула на Діану.

 Дівчина була дуже зла й відкинувши палицю на ліжко дивилася на нас, зчепивши руки на грудях.

- Що тут у вас за чортівня відбувається? - Прошипіла вона. - Я сиділа собі спокійно, читала книжку готуючись на завтра до пар. - Вона ткнула рукою на ліжко, де лежала перевернута сторінками донизу книжка. - Як тут спочатку прочинилися двері, а потім почало відбуватися щось незрозуміле. Речі почали падати й ворушитися, як і моє волосся. Але поруч нікого не було, навіть подуву вітру. Вікна я перевірила.

- Тому ти й узяла палицю та почала махати нею на всі боки, хотіла все тут рознести, щоб не було чому ворушитися? - Хихикнув за спиною Адріан.

 Я мало його не придушила. Але, вирішила просто не розвертаючись, каблуком наступити йому на ногу. Почувши здавлений писк, я посміхнулася.

- Шкода, що ти не підліз під руку, може й у тебе перестало б щось непотрібне ворушитися.

 Мої брови злетіли догори, і я ледве стримала регіт, який так і рвався назовні. Ось це вона дає, судячи з усього, в Адріана з'явився чудовий суперник із жартів, який вміє їх парирувати не те що я.

- І взагалі ти ще хто такий? - Продовжувала розпалюватися Діана, - Не пам'ятаю, що б ми переходили на "ти"! - Грізно виблискуючи очима, скалилася Ді, дивлячись на Адріана.

 Мені здалося чи в повітрі ось-ось замерехтять блискавки? Я почула тихий скрипучий сміх й подивилася на столик, де все ще сидів кажан.

- Що? - Проскрипів веселий голос. - Давно тут не було звичайних людей, захотілося трохи розфарбувати свої нудні сірі будні.

- Адріан і ... - я грізно глянула на кажана - Вийдіть, будь ласка, ви лякаєте нашу гостю!

 Я відійшла від дверей й подивилася на Діану. Та теж дивилася на мене, піднявши брову.

- Тут таки ще хтось є, крім цього нетактовного хмир... кхм чоловіка? - Вона обвела кімнату поглядом.

- Фу, як не ввічливо, - пирхнув Адріан. - Я прийду за півтори години. Пам'ятаю, я там для чогось ще можу знадобитися. Він пограв бровами.

 Я згадала про присягу й ковтнула. Точно.
Він окинув спочатку мене, а потім Діану іронічним поглядом й більше не кажучи жодного слова, розвернувся та вийшов із кімнати, не зачиняючи дверей, а за ним услід вилетів кажан. До мене донеслися тільки скрипучий сміх крилатого.