Глава 9

Лейя

Я ледве розплющила очі, все тіло нило, голова розколювалася, а в роті пересохло немов у пустелі. Мій погляд зосередився на білій стелі. Це точно не стеля у моїй кімнаті. Я повільно озирнулася навкруги. Навколо була зовсім незнайома мені кімната, вона виглядала так, ніби нею давно ніхто не користувався. Велике вікно було відчинене, темно-зелені фіранки звисали з боків обрамляючи його і даючи сонячному світлу потрапити в кімнату.

Біля ліжка на якому я лежала стояла тумба, на ній виявилася таця з водою, тканиною в крові та різними медикаментами. Я повернула голову, щоб краще розглянути, що ще там стоїть і побачила, свічник зі свічками, а біля нього лежало щось замотане в мою хустинку.

 Мене мучила спрага. На таці стояв графин, де ще лишалось трохи води, я потягнулась до нього і раптом погляд зачепився за мою руку. Я округлила очі від подиву. Моя рука була вся в бинтах. Голова трохи паморочилась і нила ніби хтось всю ніч бив мене цеглою по потилиці. Бив! Від спогадів які на мене наринули одним великим потоком і накрили як цунамі я заціпеніла.

 Хтось напав на мене, побив і вкрав мій рюкзак. Потім з'явився якийсь чоловік і далі я нічого не пам'ятаю. Моє серце пішло в п'яти. Мене, що вкрали? Це... Це божевілля якесь, що їм від мене треба?

Я відкинула ковдру. Слава Богу я була одягнена, тільки футболка була задерта до грудей і комбінезон виявився розстебнутим. Я здригнулася побачивши величезний синець на животі, злегка доторкнувшись до нього відчула легкий біль, не довго думаючи обсмикнула футболку перебинтованими руками. Окинула поглядом своє тіло, щоб оцінити стан і наявність травм. Лікті та коліна були здерті, комбінезон порваний і в крові. Спина теж поболювала і щось неприємно щипало на щоці. Я згадала як проїхала нею асфальтом і застогнала.

Через біль я підвелася і звісила ноги з ліжка. Мої кеди стояли біля нього. Потрібно валити звідси якнайшвидше. Взувшись, абияк забинтованими руками застебнула комбінезон та озирнулася по сторонах цього разу набагато уважніше.

 Я знаходилась в невеликій кімнаті, де-не-де стіни та стеля була вкрита павутинням. Поверхні тумбочки, столу та стільця були застелені білими покривалами, на яких виднівся темний шар пилу.

 Погано, подумала я. Цікаво, де я знаходжусь і хто мене сюди притягнув?  І головне – з якою метою?  Потрібно перевірити, чи не замкнені двері. Хоча... Мій погляд повернувся до відкритого вікна, я ніби перебуваю на першому поверсі та можу просто втекти через вікно. Так і зроблю!

Я дотяглася до своєї хустки і того, що лежало в ній і здригнулася. В ній був загорнутий ключ. Хто б сумнівався. Кинувши його в кишеню я припала до шийки графина і випила в кілька ковтків залишки води. Вони трохи змочили горло і стало легше, але всю спрагу не вдалося вгамувати.

Я спробувала підвестися крізь біль в усьому тілі, мені це вдалося з першого разу, що не змогло не потішити. Я тихо підкралася до вікна  й тільки хотіла сідати, щоб перекинути ноги - за спиною рипнули та відчинилися двері. Я різко обернулася.

У дверях стояв той самий чоловік, який знайшов мене на асфальті. Вигляд він мав майже такий як вчора. Все в тому ж одязі, тільки темно-каштанове волосся не було стягнуто на потилиці у хвіст, а розсипалося по плечах. Тим що вчора блищало у вусі - виявилась прикраса каф. Крізь волосся на шиї з права, я помітила татуювання - вертикальну лінію з якихось слів чи символів, надто далеко від нього стояла і не могла розглянути детальніше. Я здригнулася. Невже він викрав мене і притяг сюди? Для чого? Мене почала охоплювати паніка.

- Доброго ранку!  - Не зводячи з мене очей впевненим оксамитовим голосом сказав незнайомець, на його обличчі не було ні тіні посмішки, - Кудись зібралися? - Він глянув на відкрите вікно і його брова злетіла вгору.  

О, чорт! Він все зрозумів. Я хаотично перебирала у голові логічні виправдання.

- Ні, - тремтячим голосом промовила я.  - Просто підійшла подивитися у вікно і подихати свіжим повітрям, тут дуже багато пилу, - вказала рукою на шар пилу, що лежав на столі.

- Розумію! - посміхнувся незнайомець. - Як Ви почуваєтеся?

- Чудово!  - бадьоро промовила я. - Можна я вже піду додому?  Я ж вільна?  - Голос здригнувся і я не змогла приховати свого хвилювання.

- Звичайно! - Лагідно сказав він.

Я розслабилася, і не думаючи, що роблю машинально розвернулась до вікна та хотіла прчати вилізати через нього, як за спиною роздалось хмикання.

- Можна вийти через двері, але якщо вам більше подобається лазити через вікна, то продовжуйте. - В його голосі почулось глузування.

 Я мало не стукнула себе долонею по чолу. Обернулася, нервово розгладила уявні складки на комбінезоні та пошкутильгала до виходу з кімнати, де стояв незнайомець.

- Мало не забув, - сказав чоловік коли я вже майже підійшла до нього впритул - Ось!  - Протяг до мене він якусь склянку - Це відвар трав, що допоможе швидше загоїти рани, випийте його і вам відразу стане легше!

Я нервово ковтнула. Він не став би мене зараз отруювати? Це було б зовсім не логічно. Можна було мене добити коли я була непритомна. Не знаючи, що зроблю потім зі склянкою, я взяла її в руки. Наші пальці на долю секунди торкнулися один одного і я обсмикнула руки.

- Дякую за відвар. І... - Я глянула в його сірі очі - Це ви мене врятували?

 Чоловік знизав плечима.

- Виходить, що я. – Він зніяковів і відвів очі.

- Дякую!  – Щиро подякувала я.  - Нападника не знайшли?

Він посерйознішав і знову глянув на мене.

- Поки що ні, але обов'язково знайдемо!

Я хотіла розповісти що нападник ніби вмів літати, але це навіть мені здавалося маячнею, тож я промовчала про це.

- А ви...?

- Даніель - представився він.  - Можете звати мене так.

- Дуже приємно, я Лейя!

- Дуже приємно, Лейя. - Він усміхнувся куточками губ.

- А... - Хотіла я запитати хто він і що робив на вулиці та чому врятував мене, але запитала інше - А де ми?

– Ми в готелі.