Глава 5

Я так хвилювалась, що дорогу до набережної подолала досить швидко. Перевірити ключ вирішила на зворотному шляху, щоб не псувати собі з Ді вечір.

Темнішало, один за одним вмикались вуличні ліхтарі. Сьогодні, було досить людно. Наступав улюблений час туристів Ніреймору.

Увечорі, здавалося що це містечко створено для закоханих парочок. На небі з'являлися яскраво сяйливі зірки, світло яких надавало горам таємничий вигляд. Місяць прокладав свою доріжку вздовж вод Аквамаринового моря і це завжди зачаровувало та притягувало погляд до водної гладі. Я могла годинами сидіти слухаючи музику та дивитись на вечірню красу Ніреймору.

Пітер та Джош вже грали легку романтичну мелодію, а Діана сиділа біля них на лавці та кидала крадькома погляди на Пітера. Це була її давня таємниця. Не взаємне кохання. Вона часто жалілась на свої почуття мені після пар, а я підтримувала її так як могла. Я помахала рукою хлопцям і сіла поруч з Ді.

Пітер був з тих хлопців, на яких вішались дівчата. Веселий, компанійський, його часто можна було зустріти після пар зайнятим грою на гітарі в коридорах університету. І завжди навкруги було  дуже багато дівчат. Ді часто ходила його слухати. А він відносився до неї як до подруги. Синьоокий стрункий брюнет, завжди вдягнутий по останній моді підкорював серця усіх своєю харизмою.

Джош був повністю протилежністю Пітера. Кароокий, з різнокольоровими довгими дредами, завжди носив мішкуватий оверсайз одяг. Коло нього не ходили натовпами дівчата, як біля Пітера, бо хоч він теж був веселуном,  але більш закритим у собі ніж Пітер. Хлопці були ліпшими друзями та доповнювали один одного. Їх дружба трималась на спільних шпильках і звісно музиці.

Одного разу вони вирішили грати разом на набережній і майже кожен вечір проводили там розважаючі туристів. Спочатку багато дівчат з університету ходили слухати їх, а потім коли побачили, що хлопці віддаються повністю музиці не помічаючи нікого потік їх схлинув.

Я вирішила що буде не погано, якщо Ді спробує розділити хобі Пітера і рік тому притягла її з собою та запропонувала хлопцям іноді співати разом з ними. Вони погодились. Відтоді ми іноді приходимо і складаємо їм творчу компанію. Але Ді, попри всі мої надії не стала ближче до Пітера, він все одно сприймав її не більше ніж подругу.

Я знову подивилась на Ді. Не розуміла, я цих закоханих дівчат. Чи кохала я сама колись? Мабуть, ні. Було в моєму житті декілька разів симпатія яка ні до чого не привела. А потім я присвятила себе мрії стати співачкою і було вже не до кохання. Мабуть, я була закохана у мужніх героїв дідових казок. Як би він записав їх у книги то це були б мої книжкові краші, постери б яких висіли у мене в кімнаті на стіні Я посміхнулась. 25 рочків, а я все літаю в хмаринках.

- Ти, як? В нормі? - поклала я руку на плече Діани. Вона здригнулась.

- О, Лі, я тебе не помітила, - посміхнулась вона, - В нормі, а ти? Як горло? Зможеш сьогодні співати з нами?

- Так, хоч не мої улюблені пісні, але декілька заспіваю. Дуже скучила за виступами, давно ми не приходили.

- Угу,- кивнула Ді дивлячись на Пітера.

Це якраз і була головна причина, чому ми давно сюди не ходили. Ді хотіла спробувати не бачити його, щоб притупилися почуття, але як його не бачити коли в універі голос Пітера чутно на кожній перерві.

Я щиро співчувала Діані, але вигадати щось нове, для того, щоб він її нарешті помітив, не могла. Мені почалось здаватись, що краще їй забути про Пітера, нічого з цього гарного не вийде. А якщо і вийде він може розбити їй серце як і сотням дівчат до неї. Його часто бачили гуляючим з різними дівчатами. Оскільки містечко в нас маленьке, всі добре знали що відбувається з кожним мешканцем Ніреймеру.

Тим часом хлопці закінчили грати та підійшли до нас.

- Привіт - посміхнувся нам Пітер

- Дівчата, хеллоу, як ви?- підморгнув Джош

Діана почервоніла під поглядом Пітера.

- Все, ок - промовила вона тихо, боячись зазирати йому в очі.

- Супер, - відповіла я, - трохи застудилася, тому співати буду небагато - посміхнулась я.

- Я б на твоєму місці не співав би сьогодні, якщо болить горло, не турбуй свої зв'язки - серйозно промовив Пітер відпиваючи холодний чай з пляшки, яку він завжди носив з собою.

- Та все ок, не напружуватиму їх, Діана заспіває за мене сьогодні усі важкі пісні - перевела я  увагу на Ді, а вона від почутих слів почервоніла ще більше.

- Добре, давно не чув як Ді співає,- сказав Джош дивлячись на Діану. - Сподіваюсь, що ти швидко одужаєш! , - посміхнувся він мені.

- Ну, як знаєш, - Пітер просто знизав плечима і  пішов назад до апаратури.

Я погладила пониклу Ді по спині, Джош знову підморгнув нам і пішов за Пітером. Діана зітхнула.

- Все буде добре, - прошепотіла на вухо їй я і легко підштовхнула до хлопців - йди, співай красуне! Хай в Пітера відвисне щелепа!

На її обличчі засяяла посмішка, вона встала, поправила свій довгий білий сарафан і пішла до мікрофона.

Цей вечір, як і усі такі самі вечора до цього, ми провели в класному настрої, декілька разів я виходила співати й все, що планувала мені вдавалось. На жаль, Пітер майже не звертав на Ді уваги, але я її підтримувала як могла.

Вечір підходив до завершення я співала одну з останніх пісень і раптом рукою намацала ключ в кишені. Він трохи нагрівся і я мало не збилася з ритму від подиву.

В той самий час я помітила в натовпі, який зібрався напівколом і слухав нас - гарного чоловіка з сірими очима. Він дивився на мене не відриваючись і я не могла відвести погляд від нього. Як я взагалі побачила колір його очей увечері на набережній освітленій тільки ліхтарями та місяцем ? Я не знала, але я бляха бачила їх колір! Вони ніби світились, єдині серед усіх. Мені стало моторошно.

Пісня завершилась, люди дарували нам свої оплески, я мимохіть обвела їх поглядом і натягнуто посміхнулась. Ні, більше ні в кого з натовпу очі не світились. Коли повернула свій погляд на місце де стояв чоловік його вже там не було.