РОЗДІЛ 7

Час зупинився, а світ сконцентрувався до чоловіка напроти мене.

Я не встигла зрозуміти, коли відстань між нашими обличчями скоротилась до вдиху. Серце в мене завмерло на мить, дихання обірвалося… Варто було нашим устам доторкнутися, як тіло наче блискавицею вдарило і відлунням прокотилося задоволення. Але справжнього поцілунку не сталося. Назар відсахнувся першим, наче спробувати мої губи на смак виявилося смертельним гріхом.

– Вибач, – пробурмотів він.

– А? – ошелешено відгукнулась я.

Що це взагалі було? Статична напруга? Я такого ще ніколи не відчувала раніше…

– Я тут згадав, що маю нагальні справи. Тож мушу йти.

– Прямо зараз? – здивувалась я.

Зсередини шкрябонуло розчаруванням, і я сама неабияк здивувалась через це. Невже мені так кортіло знову відчути цей поцілунок? Та й щось більше…

– Так, – зітхнув він.

І я в його голосі чітко вловила відлуння такого самого розчарування, яке ятрило і мою душу. То чому ж Назар вирішив радше втекти, аніж поцілувати мене?

Я бачила, що подобаюсь йому, жінки справді таке відчувають. Та й у мене до нього щось було… Навіть думати не хотілося, що саме, адже історія з колишнім нареченим, все ще боліла незакритою раною всередині.

– Ну добре, – повільно промовила я. – Як треба, то авжеж йди.

– У моєї компанії нове замовлення, дещо складне, тож мушу все проконтролювати особисто, – наче виправдовувався чоловік. – Ми займаємось створенням софта.

– А… Я розумію, йди.

Насправді, нічого я не зрозуміла. Навіщо було вести мене в таке чудове місце, щоб майже одразу накивати п’ятами? Але хто б мені це пояснив, правда?

– Це моє улюблене місце, – зізнався Назар. – Сподіваюся тобі тут сподобається.

З цими словами він дійсно пішов. Я ще декілька хвилин вдивлялась у закриті двері з надією, що ця сцена просто невдалий жарт і чоловік зараз повернеться. Але Назар не повернувся.

Та мені й без нього було не надто сумно. Здивування скоро минуло, залишивши по собі неприємний посмак. Але місце дійсно виявилось чарівним. Воно забрало у мене всі погані емоції, подарувавши натомість спокій, тепло в душі, тиху радість.

І книжка, яку я прихопила з бібліотеки, знадобилась. Я присіла у крісло, що знайшла у затишному закутку поміж дерев, та насолодилась читанням. Під звук фонтанчику і шурхотіння листя, у царстві квіткових ароматів й свіжості, це просте заняття принесло мені неймовірне задоволення.

Тож, коли я пішла з оранжереї, то вже навіть не гнівалась на чоловіка. У кожного є власні дивацтва, має на то право. А я маю право на жіночу гордість. Не нав’язувалась Назару і не збираюся, то взагалі було тимчасове помутніння розуму. Таке точно не повториться.

Тоді чому я видивлялась чоловіка в маєтку, коли простувала до кухні?

Назара ніде не було видно, мабуть, він дійсно працював у своєму кабінеті. Як тільки-но я зайшла на кухню аби щось приготувати на обід, то одразу зрозуміла, що не сама.

Біля вікна стояла жінка.

– Зголодніли? – одразу повернулась вона до мене та лагідно посміхнулась. – А я знала, що у Назара гостя, але не очікувала, що настільки чарівна.

Незнайомка була високою, сіра сукня футляр чудово підкреслювала її струнку фігуру та пасувала до світло-блакитних очей. Волосся, кольору крила крука, жінка прибрала у високий пучок.

Її вік на погляд виявилося важко вгадати, та одне я знала точно: вона була старша за мене, але і значно молодша за пенсіонерів.

– Ви хто? – засоромилась я.

Не те що зовсім не очікувала тут когось побачити, але все одно розгубилась.

– Дана – помічниця по господарству Назара, – посміхнулась жінка. – А ви…

– Мирослава. Тимчасова і випадкова гостя, – промовила я. Дана трималась спокійно і відкрито, наче зустріла давнього друга, але в мене все одно від її погляду мороз йшов шкірою. – Хоча не така вже і випадкова. Я бронювала відпочинок через сайт в мережі, але коли приїхала, то виявилось, що готель не працює.

– Давно не працює, та я все сподіваюся, що власник передумає і дозволить цьому місцю процвітати. Тут чарівно, правда же? Така атмосфера…

– Автентична, – підказала я.

– Так-так. Обід ще не готовий, але я залюбки щось приготую для вас, Мирославо.

– Ой, не хочу вас навантажувати, я і сама в змозі щось приготувати…

Дана заступила мені шлях до холодильника.

– Та яке навантаження? Тут настільки мало роботи, що я вже знудилась.

– Справді? – здивувалась я. – Маєток великий і…

– І я залюбки проведу час у такий приємній компанії, якщо ви не проти. Тут рідко бувають гості, якщо чесно. Мені хочеться почути вашу історію, я відчуваю, що вона припаде мені до душі.

– Ну добре, – простягнула я. – Але мені буде зручніше, якщо готуватимемо разом. Ви не проти?

Дана на хвильку скривилася, та це виявилось настільки швидким, що я не зрозуміла – було насправді, чи здалося.