РОЗДІЛ 6

Я зголосилась на чай, тож доволі скоро чоловік мені зробив духмяний напій з карпатських трав, декілька канапок і печиво. Все це знайшлося у нього в кабінеті – дуже зручно.

– Вибач, нічого суттєвішого наразі немає, але завтра обіцяю тобі повноцінний сніданок.

– Дякую, мені все смачне, – посміхнулась до Назара я.

Поруч з ним було спокійно і затишно, мені подобалась та хмаринка, яка не дозволяла думати про погане, моторошне. Я вже не пам’ятала, що привело мене сюди, але в цьому кабінеті було зручно, мене нічого не турбувало.

– Тож ти успадкував цей будинок?

– Так, він дістався мені від дядька, а йому від його дядька і… – почухав маківку чоловік та ніяково мені посміхнувся. – У мене велика родина й складна сімейна історія.

– Я нікуди не поспішаю. Розповіси?

– А спати тобі не хочеться? – гимикнув Назар. – Та й розповідати особливо нічого. Ніхто з нас особливо не хотів цю спадщину, але вона з тих, від яких неможливо відмовитися.

– Настільки дорогоцінна? – спробувала пожартувати я.

– Я би сказав життєвартісна.

– Навіть так? Тут гарно, – щиро зізналась я. – Ніяк не можу зрозуміти, чому готель не працює.

Він скривився, наче це питання виявилось йому неприємний, але після короткої паузи все одно відповів.

– З цим місцем пов’язано багато моторошних легенд, тож я маю великий сумнів, що на нього був би попит.

– Та ти просто не вмієш користуватися плюсами сучасного маркетингу. Я певна, декілька місяців реклами, косметичний ремонт приміщень і… ти би став мільйонером. Не знав би, куди гостей поселяти, всі кімнати були б зайняті.

– Якби їх не зжерли, – пробурмотів Назар.

– Що? – здивувалась я.

– Нічого. Кажу, малувато для мене печива. Не наївся.

– Їсти на ніч шкідливо.

– Для фігури? – посміхнувся чоловік.

– Кошмари насняться. Так кажуть, – стенула плечима я. – А чому така дивна назва у готелю?

– Один з моїх предків був занадто романтичним, хотів влаштувати це місце для своєї нареченої, але…

– Не склалося? – здогадалась я.

– Вона загинула.

– Перепрошую, я не…

– Та не зважай. У нашій родині трагічне особисте життя – не рідкість, – гимикнув він.

– А ти…

– Так, – кивнув Назар, випереджуючи моє питання. – Моя наречена також не дожила до весілля.

В моїй голові раптом залунав чужий скрипучий голос з рикаючими нотками: «Сама винна. Дракон сприйме тільки суджену, а не фальшивку».

За спиною чоловіка з’явилось полум’я.

Я змигнула.

– Що ти сказав? – затремтіла всім тілом.

– Тобі погано? – схилився до мене чоловік.

Мара зникла, тільки голова чомусь розболілася.

– Ні, просто мабуть, мені дійсно треба поспати.

– Авжеж, я розумію. Ходімо, проведу тебе до кімнати.

– Щоб не заблукала? – посміхнулась я.

– І щоб ніхто не надокучав.

Я сприйняла це за жарт, адже Назар сам сказав, що готель порожнює. Можливо тут були ще люди, але про них я не розпитувала.

Ми без пригод дісталися до кімнати, яку чоловік мені виділив.

– Назаре? – я покликала його перед тим, як він збирався йти.

– Так?

– Мені шкода, що твоя наречена померла.

На його обличчя наче тінь набігла, а погляд зробився темним і загадковим.

– Це було дуже давно, Миросю. Вже не болить.

Не знаю чому, але я йому не повірила. Можливо, через тугу в очах? Чи я сама її вигадала, бо мені боліла зрада Дмитра?

– На добраніч.

– На добраніч, – луною відгукнулась я.

Перед тим як вийти, чоловік доторкнувся дверей і мені здалося, що під його долонею запалав рунічний знак. Але він за мить зник, тож я списала це на фантазію втомленого мозку.

Дуже швидко я приготувалась до сну, в який поринула навіть не встигши доторкнутися подушки. Залишок ночі минув як одна хвилина, я гулькнула у спокій, затишок і сновидіння без картинок. Так солодко мені не спалось мабуть ще з дитинства…

***

Ще не розплющивши очей я відчула тонкий аромат кави: міцної, гіркої, солодкої – саме на мій смак.

Ранок зазирав у кімнату через напівпрозорі білі фіранки. Я із задоволенням потягнулася, м’язи відчувалися важкими, але відпочившими. Коли роззирнулася навкруги, то до кінця прокинулася.

І як я могла забути, що наразі не у власному ліжку?

За вікном досі хурделило та мело, чувся гул вітру. Судячи з інтенсивності снігу, заметіль закінчиться ще не скоро. Та я наче і не поспішала нікуди.