РОЗДІЛ 2

Поїздка не додала мені настрою: в купе, окрім мене, були ще двоє чоловіків, які майже всю дорогу смакували наїдками та пивом й не давали відпочити своїми байками. Добре, що не залицялись. Були вже в такому віці, коли більше цікавить алкоголь, а на жінок не вистачає здоров’я.

Я ж думала, що зі мною в купе буде наречений, тож не боялась якихось випадкових попутників. Але й без Дмитра не пропала, хіба що просмерділась пивом та рибою, наче сама все скуштувала.

Ще вночі почав йти сніг, температура повітря стрімко впала.

Потяг повільно зупинився на маленькій станції, вкритій білосніжним покривом. Двері розсунулися, вивільняючи замерзле повітря та запах соснових лісів. Я, кутаючись в теплий шарф, вийшла на платформу й не впізнала дійсність.

Ще вчора я була у застиглій осені з дощами, багнюкою, а сьогодні потрапила у справжню зимову казку. З кожним кроком під ногами чувся крижаний хруст снігу. Ніс та щоки скубало від морозу. З рота клубочився пар.

Станція була маленькою і затишною, прикрашеною святковими вогнями, величезною новорічною ялинкою. Повітря пройнялось ароматами хвої та булочок, які продавали на пероні.

Тут царював зимовий вітер, розкидаючи переливчасті крижані бризки. Зорі вгорі ясно мерехтіли, сонце ще не зійшло, а навколо було тихо, спокійно.

Я взяла свою валізу та попрямувала до таксі. Обрала першу ліпшу машину на свій смак.

– Слава Ісусу Христу, – привітався вже немолодий чоловік.

– Що?

– Світованка, чи що?

– Я вас не розумію, – знітилась я. – Мені потрібно дістатися до Ясіня, там в мене заброньований номер в готелі.

– До Ясеня?

– Так. Довезете?

– Йо! Якнайкраще, красна пані, навіть не майте си сумнівів.

Водій у теплій шапці із намальованим сніговиком та величезним пухнастим помпоном посміхнувся, прилаштовуючи мою валізу в багажнику.

Як тільки ми рушили, станція швидко відступила. Я з усмішкою дивилася в вікно, впиваючись чарівною зимовою красою, яка обіймала мене своїм спокоєм та чарівністю. Ксеня мала рацію, схоже, приїхати сюди було гарною ідеєю.

– Як минала ваша дорога? Снігова краса навколо – ось вам справжнє чарівне вітання від наших гір.

Я почула глибокий гуцульський акцент, що надавав словам особливого колориту, і відповіла:

– Дякую вам. Дорога була вражаюча, – подумки я згадала попутників й мала надію, що рибний дух від мене вже вивітрився. – Особливо тепер, коли весь світ навколо такий чарівний. Це справжня казка.

Водій посміхнувся. Схоже, йому сподобався мій щирий захват.

– А ви си чужоземка, чи наша краянка?

– Я вперше в Карпатах, але серце вже починає битися в такт з цими прекрасними місцями, – відповіла я із посмішкою.

– Йо, отже, вибралися в наше гірське царство. Вперед, я вас си доправлю аж до самої гори. Готуйтеся побачити та відчути всю велич наших країв, – сказав таксист.

– До гори не треба, тільки до готелю «Романтика».

– Ся куди? – нахмурився чоловік.

– Готель «Романтика».

Водій взяв коротку паузу. Мені стало ніяково від його пронизливого загадкового погляду.

– Щось не так? – наважилась запитати я.

– Нащо такій красній пані у те пекельне проклєте місце? Згинути ся рішили?

– Я відпочити хочу, – розгубилась від такого запитання я. – Ніяк не згинути.

Водій нічого на це не відповів. Лишень губи підтиснув, я бачила через люстерко. Тож спробувала щастя ще раз:

– Чому ви сказали, що те місце прокляте? Можливо, щось сплутали?

– Я си старий гуцул, пак ще розум не втратів, панночко.

– Я не хотіла вас образити, – одразу перепросила у чоловіка. – Але ви так дивно висловилися, що мені трохи лячно стало, не буду брехати.

– Аби злякалася, пак втікала б з проханнєм завезти знову на вокзал.

– Та я тільки приїхала сюди!

– Грошей шкода, а душі ся не шкода? – примружився водій.

Я вже встигла пошкодувати, що обрала саме цю машину.

– Ви говорите загадками. І це мені не подобається.

– Та халупа проклята, – мовив своє через коротку паузу чоловік. – Та скоріше си земля, на якій стоїть будинок. Ніц живе в тому місці не буває в безпеці, нє варто туди потинатися. Особливо такій молодій та красній панні. Пак підшукаєте си для себе іншу ночівлю? Я підкажу, де кращі зупинитись.

– То ви просто хочете переманити мене до конкурентів? – збагнула я і на душі полегшало.

Водій намагався мене залякати, щоб додатково заробити або дати заробити своїм родичам! А я вже тремтіти, як справжня боягузка почала. Тьху!

– Копоню вам зберегти хтів, але бачу си не варто, – пробурмотів чоловік. – Розбирайтеся з тими дарадудами самостійно.

– Дара… ким?