Історія шоста: новогодня

На носі був Новий рік, а на календарі — 30 грудня.

Зустрічаємося ми з друзями ввечері у дворі. Я тоді якраз у класі десятому вчився.

— Прикинь, там якісь нові дівчата, красиві, до готелю приїхали! Я ж сьогодні стригтися ходив, то й помітив їх, коли вони першим поверхом блукали, — зізнався мені мій товариш Андрій.

У нас у готелі на першому поверсі була перукарня, туди пускали всіх охочих. А далі, звісно, було важко потрапити: зазвичай на вході завжди стоял швейцар — суворий такий, сумний чоловік. А ще там біля сходів і ліфта на інші поверхи сиділа тітка-консьєржка, і вже повз неї точно було нікому не проскользнути.

А проскользнути обов'язково треба було, щоб познайомитися з цими дівчатами!

«Ну, скоріш за все, це якісь спортсменки», — подумав я, бо до нашого готелю постійно приїздили якісь спортивні команди — дівчата, хлопці. Вони постійно там жили, мало не цілий рік: якісь нові обличчя, нові знайомства, і ми вже звикли повсякчас із ними знайомитися.

Я запропонував Андрію вдягнути спортивні костюми, сам теж вдягнувся у спортивне, зверху накинули куртки, прийшли до друзів і вирушили до готелю. Там віддали куртки Артуру, а самі у спортивних костюмах нахабно зайняли холл, пройшли повз швейцара прямо до дверей ліфта.

Він, мабуть, вирішив, що ми якісь спортсмени, — ні слова нам не сказав. Ми мовчки покимкували про себе й піднялися на сьомий поверх.

Стали блукати коридором, вишукуючи, де тут є більш-менш симпатичні дівчата.

— Привіт, хлопці! А ви теж спортсмени? Ви з якої кімнати, з якого поверху? — підскочила до нас хорошенька маленька блондинка.

— А ми місцеві. Ми шукаємо тут, із ким би познайомитися.

— О! Прикольно, давайте познайомитеся з нами! Завітайте до нас у гості, — вона покликала нас до свого номера, там крім неї жило ще четверо дівчат.

Ми познайомилися, розговорилися, а потім домовилися ввечері зустрітися, погуляти.

Як і домовлялися, дівчата пішли з нами на прогулянку, ми весело та чудово провели час. І тоді одна з дівчат, яку звали Ірою, раптом запропонувала нам разом зустріти Новий рік:
— У нас є магнітофон, є шампанське, ковбаса, фрукти, сир. Так що, якщо хочете, приходьте до нас на Новий рік, разом відзначимо. А то нам удвох (чи то пак учотирьох) буде нудно, а у нас тут у команді... Ну, одні ж дівчата. Там є хлопці, живуть, але вони, по-перше, молодші за нас на рік, а по-друге, вони нам не подорочаться, приставучі такі! Вони теж обіцяли прийти до нас на Новий рік. Якби ви зробили так, щоб вони кудись зникли на ніч, тоді б ми з вами весело провели разом час. Тільки ви обов'язково зробіть так, щоб ці хлопці кудись зникли, і тоді ми всю ніч проведемо разом із вами!

Ця перспектива нам усім дуже сподобалася, особливо моєму другу Андрію — він сказав, що обов'язково щось придумає. На цьому ми розійшлися до 31 грудня.

— Ну й що робитимемо? — запитав я Андрія. — Треба ж щось думати! — і він почав ходити кола навколо нашої лавки.
— О! Придумав! — раптом вигукнув він. — Завтра вам усе скажу! Зустрічаємося завтра о 23:00, і тоді всю операцію провернемо.

Як ми з Артуром до нього не приставали, але він так нічого нам не розповів: «Ще згладите! Завтра все дізнаєтеся», — відповів він і пішов до себе додому, наспівуючи якусь веселу пісеньку.

Наступного дня, поробивши всі справи, ми об 11-й вечора вже стояли біля мого під'їзду. Були парадно одягнені, дуже прилично — у джинси, у светри. Ми взяли з собою з дому всякі різні пироги смачні, домашні — такого дівчата в готелі собі не куплять, справжню домашню їжу. І, звісно, вино — було з чим зустрічати Новий рік!

— Я вчора дізнався, що рівно опівночі готель закривається до самого ранку, — повідомив нам Андрій.
— Ну і як нам це допоможе потрапити до дівчат і зробити так, щоб цих хлопців вітром знело на всю ніч?

— Ходімо! — повів він нас до магазину. Біля магазину стояв телефонний автомат.
— Я дізнався, який номер кімнати у цих хлопців, а ви знаєте, що в деяких номерах є власні телефони?
— Перший раз чую! — чесно зізнався я.
— Так ось, у них у номері якраз телефон стоїть! Зараз ми їм подзвонимо і покличемо на вулицю.

Артур подивився на годинник:
— Ага, половина дванадцятого. Я думаю, вже можна дзвонити. Чи краще почекаємо ще хвилин 10?

Ми з Артуром здивовано переглянулися — до нас так і не дійшло, який же план придумав мій друг, щоб змусити сусідів наших дівчат зникнути на цілу ніч із власного номера.

— Усе, пора дзвонити! — сказав нам Андрій. — Будеш говорити жіночим голосом, у тебе це добре виходить, Артуре!

Артур набрав номер, а Андрій стояв поруч і підказував усе, що потрібно говорити:

— Привіт! Це Катя. Я живу в будинку навпроти і бачила вас із друзями, ви мені дуже сподобалися. У нас тут зібралися дівчата зустрічати Новий рік. Бачите, ось вікно горить навпроти вас і там ще ялинка світиться?
(Я згадав, що так, дійсно, у п'ятому під'їзді, який був якраз навпроти номера цих хлопців, на третьому поверсі горіла ялинка).

— Ми б хотіли з дівчатами провести разом із вами час, тільки ми й ви, без усіх своїх друзів! Ось зараз виходьте з готелю, засікайте за кут — і там побачите будинок. Але ми будемо чекати вас не вдома, а біля магазину — це від готелю йти ще 10 хвилин. Нас буде три подруги: я, Катя, ще є у нас Світа та Анжела (Анжела така, з третім розміром грудей!). Катя така дуже красива, вона у нас найгарніша дівчина в місті, та й я теж нічого собі. Так що підходите обов'язково, з друзями, нічого навіть брати не потрібно, у нас усе є: вино, шампанське, столи накриті! Тільки хлопців бракує, а ми вирішили провести час із вами, нам дуже подобаються спортсмени!

— Так-так, ми зараз прийдемо! — відповів голос у трубці.

Артур поклав слухавку й почав сміятися від сміху. Ми швидко перемістилися до входу в готель, почекали за рогом, коли ці хлопці дружно звідти вивалили та помчали.

А ми з кам'яними обличчями мовчки зайняли холл, так само із серйозними мінами стали біля ліфта, натиснули на кнопку і піднялися на потрібний нам поверх.