34. Здогадка Катерини. Неочикуваний подарунок драконів.

Залишивши Анну Петрівну наодинці з таємницями драконів, Катерина попрямувала на кухню до Ярослави Миколаївни.

— Ярославо Миколаївно, мені потрібно дещо пошукати в нашому архіві, — з порога мовила вона. — Якісь ноти, або щось, що хоча б візуально нагадує музичні знаки у старовинному варіанті.

— Наче знала! Навіть шукати не доведеться, — відгукнулася Ярослава Миколаївна, пораючись біля духовки. — Я нещодавно все, що стосується теми музика, пісні склала в окрему теку. От як відчувала , що воно знадобиться!

— Ви просто диво! — Катерина засяяла від посмішки.

— Зачекай трохи, — господиня зазирнула в піч, звідки вже йшов неймовірний аромат. — Спечеться пиріг . А після обіду одразу підемо в архів.

— Добренько, — погодилася Анна

— А поки , розкажи що за думка тебе осяяла ?

Катерина дістала телефон, відкрила зроблене фото і вказала пальцем на екран:

— Ось дивіться текст..., я майже впевнена ось це речення про кристал з кулона : «Ваше існування залежить від вашої здатності вірити в диво і берегти вогонь — не той, що спалює, а той, що зігріває душу». — вона зробила пузу та продовжила— А ось це — інструкція до нашого кристала: «Коли прийде час великого пробудження, музика сопілки вкаже шлях. Шукай гармонію, сину Землі». Тобто гармонія — це є музика сопілки, яка вкаже шлях. Я ще не знаю, куди саме вона нас приведе і що відкриє, але... це натяк де і що шукати.

— Схоже, Катрусю, ти маєш рацію ! — очі Ярослави Миколаївни захоплено зблиснули, — Як же цікаво!

— Авжеж, — з усмішкою сказала Катерина.

Ярослава Миколаївна та Катерина спускалися вглиб підземних печер, де під товщею каменя ховався родинний архів . Катерина була тут рідкісним гостем — хтось мав постійно залишатися нагорі, щоб тримати готель на плаву та зустрічати гостей.

Потаємний вхід тихо відчинився. Клацнув вимикач печерний архів освітився. Ярослава Миколаївна підійшла до одного зі стелажів, де було все що стосувалось музики.

— Ось тут зібрано все, що я знайшла за тисячоліття. Все, що більш древнє, зберігається в окремому відділі, під особливим захистом.

— Наша книга переписувалася у п'ятнадцятому віці, а потім ще раз — на початку двадцятого, — замислено міркувала Катерина. — А до цього? Її переписували раніше?

— Так, і неодноразово. До того її оновлювали наприкінці минулого тисячоліття.

— Давайте подивимося на той напис на першоджерелах, який мене так зацікавив учора. Можливо, у найдавнішому варіанті лишилися якісь особливі позначки чи примітки, які потім просто загубилися при копіюванні.

— Добре, я зараз принесу першоджерело з кімнати зі спецрежимом, — кивнула Ярослава Миколаївна. — А ти передивись тут все поки що.

Уважно передивляючись кожну сторінку старовинних книг, одну за одною, вона врешті радісно промуркотіла:

— О, це воно! Те, що треба!

На шкіряній обкладинці старовинного посібника була витиснена тонка сопілка, а над нею — серце з крил драконів. Точнісінько таке ж, як на їхній книзі Драконів. Вона обережно розгорнула першу сторінку. Спочатку йшов детальний опис, як саме і з якого дерева правильно виточити сопілку. Потім — базові правила гри та видобування звуку. А далі починалися самі мелодії, зафіксовані у вигляді незвичних схем: вертикальні стовпчики, зафарбовані кружечки та стрілочки, які детально показували, в якому порядку та як саме треба рухати пальцями по отворах інструмента.

— Що ж я сопілку одразу з собою не взяла... — тихо зітхнула Катерина, кусаючи губи від азарту.

У цей момент з кімнати з особливими умовами зберігання повернулася Ярослава Миколаївна, тримаючи в руках загорнутий у шовк древній сувій.

— Ось наш головний скарб. Ці древні літери з тим текстом, що ми маємо в книзі нагорі порівнювати важко.

— Подивіться на них... Ці літери більше нагадують якісь магічні руни або складні орнаменти з нашої традиційної вишивки, — зауважила Катерина, вдивляючись у темне чорнило.

— Так і є, — усміхнулася старша жінка. — Я зараз лекцію з етнографії тобі читати не буду, це краще до Нестора Несторовича. Він, до речі, ці прадавні літери читає так легко, наче вчив їх у школі на уроках мови.

— Тоді треба буде обов'язково сісти з ним і все перечитати заново. І підручник, як грати на сопілці, теж з того ж періоду, що й сувій?

— Так, я його теж витягла. Дивись. Як добре, що ми маємо пізніші версії цього посібника.

— Давайте ми все це детально відскануємо на телефон, і можна буде спокійно працювати з цим нагорі.

— Давай, ми ще просто не встигли оцифрувати цю частину архіву. От частина буде готова.

— Знаєте... — Катерина раптом завмерла.— Що як ця прадавня мелодія за своїм внутрішнім малюнком може бути покладена на нашу родинну «Баладу про втрачений Вирій». Напрочуд схоже на ритм і дихання того вірша. Я ж свого часу теж написала власну музику до цієї балади... Все збиралася зіграти, та чекала, коли мій чоловік повернеться додому.

— Чекай, я зараз окремо роздрукую текст цієї Балади на принтері , — загорілася ідеєю Ярослава Миколаївна. — Зроблю великі відступи між рядками, щоб тобі було куди вписувати ноти. Спробуємо.

—Я вже чую, як ця мелодія звучить у мене в голові...

— Тоді нам пора повертатися наверх. Перевіримо твою версію на практиці.

Коли жінки піднялися з архіву й ввійшли до вітальні, то вся родина, разом із Дариною та Анною Петрівною, вже їх чекали .

— Ого! Ви обидві виглядаєте так, наче щойно виграли мільйон у лотерею, — з доброю посмішкою зустрів їх дідусь Нестор Несторович.

— Зараз дізнаємося, чи це мільйон, — рішуче відповіла Ярослава Миколаївна.

— Несіть сюди свої сопілки! І Несторе, синку, принеси ту скриньку з кристалом. Нам також знадобиться твій ноутбук із цим розумним штучним інтелектом.

Дарина з матусею з неприхованим подивом та цікавістю спостерігали за цією незвичайною, зануреною в таємниці родиною. За кілька хвилин стіл у вітальні знову перетворився на творчу лабораторію .