Сон Луна.

Лун спав . Йому снилося, що він стоїть на краю фумароли, де важкий вуглекислий газ стелеться по низу, наче густий білий туман. Він звертався до інших:

— Якщо ви допоможете мені притягнути сюди невеликий крижаний астероїд, я покажу вам справжнє Диво!

Дракони миттєво злетіли в небо, підхоплюючи крижану брилу в космічному просторі.

— Впізнаю Луна, — усміхалися внизу. — Він завжди приносить щось дивовижне зі своїх подорожей.

Дитяча радість переповнювала Луна навіть уві сні.

— Одаре, коли ми були на Землі, ти захопився їхньою музикою, — говорив Лун . — А я закохався в їхні квіти. Дивись!

Обережно піднявши край захисної луски біля грудної пластини, він дістав прозору герметичну капсулу. Там була дрібка земного чорнозему та цибулинки квітів: крокуси, тюльпани, нарциси і крихітне, майже невагоме насіння камнеломки.

— Я дослідив, що земним рослинам потрібні вода, кисень і вуглекислий газ, — захоплено пояснював Лун. — Воду нам дасть космічна крига. Біля титанових скель повітря містить кисень, а з фумароли безперервно виходить вуглекислий газ.. Ми облаштуємо клумбу саме тут, у затишній низині, де газ через свою щільність природно стелеться по поверхні!

Лун ретельно змішав земний ґрунт із пористим титановим піском і дбайливо посадив цибулинки, а між ними розсипав насіння камнеломки. Притягнутий астероїд під дією тепла почав танути. Перші краплі космічної води, насиченої мінералами далеких зірок, подарували вологу ґрунту. Кисень від титанових скель, змішуючись із випарами талого льоду, утворив над цим місцем маленький, захисний купол-оазис.

Квіти завжди прокидаються, якщо відчувають воду. Невдовзі цибулинки пустили міцне коріння, і маленькі зелені стріли пробили сріблястий пісок. Насіння камнеломки жадібно вбирало вологу та іони титану: на очах здивованих драконів вона живим сріблясто-блакитним мереживом розповзлося по білих скелях.

Дружно розквітли крокуси, а за ними — пишні нарциси та тюльпани. Їхній аромат уві сні був настільки густим, що здавався відчутним на дотик.

— Схоже, камнеломка задоволена новими умовами, — усміхнувся Одар у його сні. — Поглянь, на це срібне мереживо.

Лун солодко потягнувся й на мить прокинувся. Цей сон здавався настільки реальним, що він мимоволі подивився на срібний тюльпан, задоволено зітхнув і знову заснув.

— Коли прокинешся — ми чекатимемо на твою розповідь... — почув Лун крізь дрімоту далекі голоси друзів.

— Одар розповість. Чекайте... — пробурмотів він.

Вони спали та бачили один сон на двох. Таке трапляється дуже рідко. Лише тоді, коли між драконами народжується настільки глибокий ментальний зв'язок, що навіть сни перестають належати комусь одному.