Ніч над Теотіуканом: Дзеркало Хмарного Змія

Ніч над Теотіуканом: Дзеркало Хмарного Змія

Ніч. Над материком важкі сизі хмари. Крізь марево дощу було видно жерло велетенського вулкана, з якого повільно витікала розпечена лава, розрізаючи темряву червоними візерунками. У повітрі пахло сіркою та вологою землею, а небо час від часу здригалося від глухого гуркоту грози.

— Ми потрапили в сезон дощів, — промовив Лун, розтинаючи крилами щільну стіну зливи.

Раптом вітер перемінився. Потужний порив, розігнав дощові хмари над містом. Місяць яскраво засяяв, і я завмер, приголомшений величчю споруд, які відкрилися моєму погляду. Вода, що щойно лилася з небес, тепер тисячами дзеркальних струмків збігала з високих сходин пірамід. Вона котилася терасами, виблискуючи в місячному сяйві, і збиралася в широкі потоки на вулицях. Зверху Теотіукан здавався одягненим у срібло дощової води.

Ми опустилися на площу біля підніжжя Піраміди Місяця.

— У цьому сріблястому світлі дорога до Піраміди Сонця здається шляхом у саме небо, — прошепотів я. — Наче злітна смуга у Всесвіт.

У воду на кам’яних плитах дивились зірки з неба. Здавалося, ми стоїмо не на землі, а на мосту між світами.

— Архітектор цього міста перетворив камінь на карту неба. І ця карта вже століттями стоїть , зберігаючи пам'ять про тих, хто навчився дивитися на Плеяди.— сказав Лун.

— Ти так заплутано іноді кажеш. Звучить як загадка, — всміхнувся Одар.

— Тут повно загадок. Тому я і запросив тебе саме сюди.- сказав лун загадково посміхнувшись.

— Хто спроектував цей мегаполіс із математичною точністю — загадка навіть для мене, — зауважив Лун. — Подивись вгору, Одаре. А тепер — вниз. Ти бачиш? Геометрія міста ідеально повторює вигин Чумацького Шляху над нашими головами. Мабуть кожен, хто проходить цією дорогою, налаштовується на ритм Всесвіту. Це дійсно справжня злітна смуга для духу.

— Як, не маючи технологій польоту, вони змогли збудувати цю космічну модель із каменю? — здивувався я. Може в них були ці технології?

Ми злетіли на вершину Піраміди Сонця. Звідси відкривався вид на все місто, пофарбоване яскраво-червоною циноброю серед густих джунглів.

— Минулого разу я дещо дізнався, — промовив Лун, вказуючи крилом на небо. — Місцеві жерці Чумацький Шлях називають Мішкоатлем — Хмарним Змієм. Вони вірять, що це велетенський небесний шлях, яким душі мандрують між світами.- Лун вдивлявся у небо, наче він літав між зірками.

— Тож цей шлях...Між Пірамідами Луни та Сонця це земне відображення Мішкоатля. Зверни увагу,цей шлях має відхилення від півночі на 15,5 градусів. Це зроблено для того, щоб 12 серпня Сонце заходило точно навпроти Піраміди Сонця — у день, коли починається їхній новий цикл.

— Тут є обсерваторії Лун?

— Так, і не одна. Робота їх обсерваторії базується на математичних розрахунках. Вони ретельно все фіксують., — продовжив Лун. — Жерці використовують вузькі прорізи в стінах та басейни з водою, щоб спостерігати за зірками в цілковитій тиші.

— Дивись, ось їхній календар. Колесо Часу, у якому рухаються шестерні часу.

— Розкажи що тобі відомо.

—Велике коло-Сонячний календар на 365 днів , маленьке коло- Ритуальний на 260 днів .

Раз на 52 роки відбувався момент, коли сонячний і ритуальний календарі збігаються. В цей день всі вогні у місті гасили та чекали. Чекали, що опівночі сузір’я Плеяди пройде через зеніт -найвищу точку неба . Якщо Плеяди проходили зеніт — це означало, що всесвіт не зупинився. Що "Шестерні Часу" зчепилися правильно і світ отримав ще 52 роки життя. В ту ж мить розводили Новий Вогонь, від якого запалювали смолоскипи й розносили нове світло по всьому місту.

Одар мовчки дивився на вершину Піраміди Сонця. Йому раптом захотілося хоча б раз побачити цю ніч, коли все місто завмирає в темряві й чекає першого полум'я.

—А ось Плеяди були для них головним "годинником" Всесвіту... Чому вони обрали Плеяди? Бо це сузір’я, як і сам Теотіуакан, — справжній згусток енергії, де безліч частин зливаються в одне ціле. Я так думаю. — Лун зробив паузу.

— Цікаво було б дізнатися, чим ці 260 днів відрізняються від 365 днів Сонячного календарю , — зацікавився Одар.

— Я поясню, так як я зрозумів. На питання про 260 днів я знайшов декілька пояснень, — Лун усміхнувся, і його вуса ледь помітно затремтіли від нічного вітерця. — По-перше, це ритм самої людини, Одаре. Це час, за який нова душа готується прийти в цей світ. Подивись на жінок, що чекають на дитину: від моменту, як нова душа вирішує втілитися, до її першого крику минає саме стільки часу. Вони поєднали зорі зі своїм серцебиттям.- Лун задумався.

— А по-друге, — додав Лун, — А по-друге, — двісті шістдесят — це період видимого руху Венери як ранкової або вечірньої зорі. Венера надзвичайно важлива для Теотіукана, її часто пов'язували саме з Кетцалькоатлем — Пернатим Змієм- один з Богів цього народу, який навчив їх слідкувати за Небом.

Одар здивувався як люди серед нескінченності зірок на небі, знайшли ту що пов’язана з народженням нового життя.

— Це знову породжує питання, — Одар зацікавився обсерваторією. — Який зв’язок між планетою Венера, сузір’ям Плеяд та Пернатим Змієм?

— А ще маємо математичну гармонію «13 та 20», — додав Лун. — Календар базується на поєднанні двох чисел: 13 (кількість небесних рівнів та суглобів у людському тілі) та 20 (кількість пальців на руках і ногах, що символізує цілу людину). 13 × 20 = 260. Тональповаллі

Це був священний календар пророкувань. Він не залежав від руху Сонця, а радше визначав властивості кожного дня. Складався з циклів по 13 днів (трецени) та 20 Символів дня: Крокодил, Вітер, Дім, Ящірка, Змія, Смерть, Олень, Кролик, Вода, Собака, Мавпа, Трава, Очерет, Ягуар, Орел, Гриф, Землетрус, Кремінь, Дощ, Квітка.

— Чому тут двадцять символів?—не зрозумів Одар

— Подивись на свої лапи, — усміхнувся Лун.

Одар глянув на кігті.

— Двадцять...