Долина Гарячих Джерел

— Налітавшись, я був щасливим та задоволеним — тепер я знав, як повернутися на Тіа! У гарному настрої я почав шукати ту місцевість, куди прямували люди. Озеро, парувало і було помітне здалеку. Я дочекався ночі, щоб не привертати зайвої уваги, і приземлився.

Наступний кристал Лун опустив в озеро.

— Стежка вела в долину, оточену вапняковими скелями, у яких було багато маленьких печер. З гір у невелике озеро стікали струмки. Теплим його робили гарячі джерела на самому дні. Я зосередився на думках людей і прислухався, чи не грає десь хлопчик на сопілці.

У це місце прийшли ще люди з іншого роду . Вони збиралися влаштувати весілля між дітьми. Молодь виготовляла собі прикраси, а батьки готували страви на свято народження нових родин. Оце я вчасно повернувся! Дракони теж святкують створення сімейного союзу — ми влаштовуємо хоровод на орбіти Тіа.

Ніч була зоряна. Я повернувся на вершину гори та очікував, коли зійде Сонечко.

Промені, наче тонкі золоті голки, прошивали небо, яке щомиті змінювало барви. Спочатку воно стало глибоко-фіолетовим, потім розлилося ніжним бузковим сяйвом, а біля самого горизонту спалахнуло гарячим помаранчем. Хмари, що нависали над озером, перетворилися на рожеві пір’їни, відбиваючи світло.

Люди вийшли з печер, підняли руки вгору і привітали своє Сонечко. Це було так зворушливо! Потім вони почали готуватися до сніданку: несли припаси, клали їх на довгі кам’яні столи біля печер і сідали на лави з повалених стовбурів дерев. У всіх був гарний настрій, вони багато сміялися. І мені це подобалося.

Знову заграла сопілка, хтось заграв на дримбі та бубні. Музики грали, а інші пішли танцювати. Спочатку на танець вийшли літні люди, потім — молодь, а діти гасали поруч. Я відчував, що це важливий для них танець. Молодь розглядала одне одного, обирала пару, а я насолоджувався звуками. Я закохався в ці чарівні мелодії! Коли музики зупинялися, я подумки просив їх грати ще. Вони здивовано перезиралися й починали знову. Здається, таких довгих танців у людей ще не було.

Вечоріло. На цей час молодь обрала хто кому подобається. Наступного дня знов буде музика й танці, але зранку треба було піти у ліс та назбирати їстівних корінців та ягід. Коли вони їх збирали, то співали пісень. Це допомагало їм не заблукати. Я знову був зачарований цими людськими співами. Ввечері після танців молодь залишилася співати й спілкуватися, а їхні батьки пішли відпочивати. Тоді я засумував. Мені теж настав час обрати свою пару, а я застряг тут, на чужій планеті.

Коли настав ранок, молодь скинула одяг і пішла у воду. Вони плескалися й сміялися. Я відчував їхню радість і навіть сам хотів зануритися у воду разом із ними!

Матусі принесли на берег чистий святковий одяг, який був прикрашений вишитими візерунками.

Татусі стояли на варті. Вночі неподалік чути було зграю вовків, і це всіх напружувало. За законом Землі виживає сильніший, а людина програвала в силі: не мала кігтів, іклів чи крил. У них не було навіть хутра, щоб захиститися від холоду. Але вони були розумнішими.

Як же вони рятувалися? Поки я розмірковував над цим, вовки наближалися. Їхнє бажання їсти, жага теплого людського м’яса викликали в мене головний біль. Я налаштувався на мову вовків та наказав їм іти геть. Вони зупинилися і вже збиралися повернути в інший бік. Але запах здобичі , та голод знов манив їх до людей. За вожаком вони продовжили рух в бік стоянки. Люди помітили вовків, але були зосереджено-спокійні.

Вовки один за одним почали кудись зникати. Я чув, як їм боляче. Щось гостре пронизало їхні тіла.

Глибока прірва, накрита листям та гілками, на дні мала гостре каміння, на яке падали вовки. Інші, побачивши небезпеку, зупинилися. Вони гарчали та пішли геть голодні. Я відчував як страждають вовки на дні прірви, і страждав теж. Життя покинуло вовків.

Люди мовчки дивилися в яму. Ніхто не радів загибелі вовків. Вони знали: сьогодні вижили вони, а не хижаки.

— Тату, вовків шкода...— хлопчик витирав сльози

— Шкода, сину. Але якби вони пройшли повз пастку, сьогодні загинув би хтось із нас.

На дно прірви люди спустили драбину , щоб спуститись і зняти шкіри з мертвих тварин, а потім зробити собі одяг. Вони знову накрили прірву гілками. Ця пастка від хижаків знов чекала непрошеного гостя. Зрозуміло чому люди не боялись нападу.

Мені знов було боляче відчувати, як зникає життя , і ви це відчували вже зі мною. Цей спосіб виживати за рахунок іншого життя був властивий людям теж. Але хлопчик був не радій чужої смерті, навіть коли вона врятувала їм життя.

Я не став зберігати цей спогад на кристал — ви вже знаєте цей гіркий смак смерті.

Доросли накривали на столи. Діти грались поряд.

Тим часом молодь вийшла з води. Вони одягнулись у святковий одяг. Всі хвилювались.

Лія, берегиня роду, та Данило, голова роду, одягали на голови молодих квіткові вінки. І вони ставали у пари. От приготування завершились. Всі встали перед Данилом та Лією.

— Сьогодні, буде весілля в молодих. І наш рід буде існувати далі. Я хочу щоб ми з Вами пам’ятали тих, хто віддав за нас життя, давши змогу зберегти молодь та дітей .Не Всі батьки дочекаються своїх внуків. Але пам’ять про них буде жити у продовженні нашого роду та традицій. — сказав своє слово Данило.

Всі затихли. Хлопчик із сопілкою заграв сумну мелодію.

Потім Лія взяла слово:

— Зараз прозвучить пісня, про створення Світу, яку співала ще моя бабуся. А я заспіваю для Вас:

Ой як ще не було ні Землі, ні Неба,

А щє тільки було та Синіє Море,

А посеред Моря Зелений Явір,

А на Явороньку три Синії Птаxи.

Три Синії Птаxи та Радоньку радять,

Та Радоньку радять як Світ заснувати.

Та й пірнули Птаxи в Світові Глибини,

Та й винесли Птахи Жовтий Красен- Камінь,