Полярне сяйво та таємниці інших світів

—Я летів на Північний полюс, де снігова пустеля тягнулася до самого горизонту. Мене вабило полярне сяйво, що спалахувало смарагдовими, фіолетовими та малиновими хвилями світла. Я купався в них, і моя нервова система поступово заспокоювалася.

Колір сяйва розповідає про те, з чим зустрівся зоряний вітер. Якщо бачите зелене світло — він торкнувся кисню поблизу поверхні Землі. Якщо полум'я стає червоним — взаємодія відбувається значно вище. А сині й фіолетові відтінки народжуються там, де зоряний вітер стикається з азотом.

Я покинув орбіту Землі, щоб побачити які сяйва мають інші планети цієї системи.

Озеро Спогадів показало зображення.

— Дивіться, на Венері, другій планеті від зірки, розлилося жовтувато-зелене марево. Там немає магнітного захисту, — пояснював Одар.— На Марсі я бачив мерехтіння то тут ,то там.

Зображення на озері показало ще одну планету.

— Це Юпітер. Газовий гигант.

Озеро здригнулося, кольори стали різкими, електричними. Поверхня спалахнула неоново-синім кольором.

— Там сяйво як символ вічної влади. На його полюсах палають корони з блакитного та ультрафіолетового вогню. Там безперервний гул нищівної енергії. Краса, яка не знає жалю, велич, що може спопелити, — додав Одар.

Потім зображення пом’якшало, стаючи ніжно-пурпуровим, наче пелюстки екзотичної квітки. — На планеті з кільцями, Сатурні, я бачив високі рожеві та фіолетові завіси. Вони настільки легкі, що здаються витканими з мрій. Вони холодні й далекі, наче пам’ять про світло, що згасає.

— Як красиво ти все описав! — захоплено мовила Йокані. Одар замовк, і поверхня Озера стала знов прозора.

— Я вдивлявся у глиб Всесвіту і пригадував усі зоряні карти, які бачив раніше. Розумів, що перебуваю у своїй галактиці, але звідси космос виглядав інакше. Я дивився під іншим кутом,ніж у нашій системі, тому сузір’я здавалися інакшими. Я шукав серед зірок знайомий з народження блакитно-золотистий спектр випромінювання наших зірок .

Знову Земля... Знову полярне сяйво... Земне сяйво не тисне нищівною силою Юпітера і не блукає хаотично, як на Марсі. Воно дихає в унісон із планетою і нагадує сяйво на Тіа.

Під час цього польоту я накопичив багато енергії ,тому мав знов увійти в фазу сну щоб вона засвоїлась.

Я довго шукав місце, де ніхто не потривожить мого сну. Нарешті, серед гір, укритих густими хвойними лісами, я знайшов те що треба. Під навислою скелею був широкий вхід. Я рушив углиб, і незабаром шлях розійшовся на кілька тунелів. Звісно, я обрав найширший.

Відлуння моїх кроків підказало, що я увійшов в велетенський підземний простір. Я завмер. Здавалося, сама гора приховувала всередині цілий світ . Темрява була настільки густою, що мій зір не міг розгледіти її меж. Я зробив глибокий вдих і випустив струмінь полум’я.

Вогонь на мить вихопив із темряви високі колони сталактитів, химерні арки та гострі виступи скель. Я розправив крила — місця було стільки, що тут можна було вільно літати. Я вирішив це місце стане моїм домом на цій далекій планеті.

Можливо, як що пройти глибоко вниз, там теж тече магма як на Тіа. У тій печері жили-були маленькі створіння — миші. Вони ховалися від мене, боячись, що я заберу їхні життя.

— Я не їм мишей.— Мене почало дратувати, що на цій планеті все живе відчуває голод або жах стати чиєюсь їжею.

Поки я спав, на Землі все рухалося, усе шукало їжу або саме ставало чиєюсь здобиччю. Я подумки попросив мишей звільнити простір, і вони слухняно це зробили.

Коли прокинувся після короткого сну та пішов до виходу, я раптом уловив думки багатьох істот. Я почав рухатися тихо, щоб роздивитися, хто там.