У світлі Тіа

  У ніжно рожевому небі, оминувши перламутрові хмари Гор Горинич і Кара Блискавка описали широке коло над Озером Спогадів і  здіснили посадку біля своєї печери.

Їх чекала маленька Сімурга, яка слідкувала за кожним їх рухом.

Маля радісно торкнулася чолом до батька і матусі, щоб побачити планету з орбіти їхніми очима .

Планета Тіа, у світлі подвійної зоряної системи Оз—Аз була наче велетенський діамант у Всесвіті. Полярне сяйво та перламутрові хмари створювали гру кольорів, які ніколи не повторювались.  Майже постійний легкий вітерець рухав і змінював небесний пейзаж над Тіа.

Сімурга вже вчилася літати і мріяла піднятися вище хмар, а з часом виходити на орбіту планети.

— Коли ж і я полечу з вами? — замріяно запитала вона. — Так хочеться самій кружляти між зірками! Хочу сама побачити всю цю красу !

— Моя красава! Гадаю настав час починати опановувати зоряну навігацію, — відповів батько. — Ходімо, я зараз покажу озеро, де ми всі починаємо навчання.

Вони попрямували до Озера Знань.

По дорозі Сімурга радісно стрибала з камінця на камінець тримаючи рівновагу крилами.

  Серед  білоснежних титанових та базальтових скель із глибин планети виходила на поверхню дивовижна рідина, якої не існувало більше ніде у Всесвіті. Вона повільно наповнювала природні западини, утворюючи прозорі озера, що світилися м'яким блакитним світлом. Рідина повільно випаровувалась, створюючи хмари  з  перламутровими відтінками. 

— У давнину дракони відкрили, що наша свідомість здатна взаємодіяти з кристалами. Саме це дало нам змогу зберігати знання для всіх наступних поколінь.— розповідав Гор Горинич дорогою, дивлячись на те як Сімурга розглядала кристал ,що виглядав на поверхню з сіруватого піску.

— Ми ретельно накопичували на кристали знання про нашу галактику, зірки та планети навколо них для далеких подорожей . Кожен дракон мріяв зробити своє власне відкриття, розповісти про те, чого раніше ніхто не знав.

— На таких кристалах ми зберігаємо знання? — спитала Сімурга, обережно витягуючи з піску кристал.

— Так! Яка ж ти у нас уважна. Саме такі прозорі кристали з блакитними крапочками всередині найкраще зберігають спогади й знання. І знаєш що? Це буде твій перший кристал. Одного дня ти теж наповниш його власними відкриттями. А як залишати в ньому спогади, тебе навчить Кара. Давай я поки що понесу його.

Вони майже прийшли. Поверхня Озера Знань була нерухомою, немов дзеркало, хоча навколо безперервно гуляв вітерець. Уздовж берега на кам'яних виступах лежали сотні кристалів — великі та маленькі, прозорі та молочно-білі. 

—Ось тут і знаходяться наші кристали з навігації та мистецтва польоту. Ми їх створювали для того, щоб польоти були безпечними. Кожен може вносити доповнення, які були відсутні на цю тему. Ми беремо кристал і опускаємо його в озеро і воно відтворює тривимирне зображання, яки ми вклали.

У цей час до них підійшов Явір із печери навпроти. Вони з Сімургою були майже ровесниками.

— І мені батько сказав, що я можу починати вчитися.

— Добре, разом буде веселіше, — посміхнувся Гор Горинич.

Дракончики схилилися над кристалами, обираючи з якого почати навчання.

Сімурга обережно взяла один з них . Він був холодним і прозорим схожи на чисту кригу. Щойно Сімурга занурила кристал в рідину озера, як поверхня здригнулася, і діти побачили чітке зображення зоряного неба над Тіа . Між зірками Оз та Аз були позначені силові лінії космічного вітру.

— Дивись, Яворе! — захоплено вигукнула Сімурга. — От як виглядають шляхи між нашими зірками!

— Зосередимось! — серйозно сказав Явір. — Навчитися розрізняти «течії», в безмежному енергетичному океані...скільки ж часу знадобиться щоб все засвоїти?

— Для дракона космос — це безмежний океан енергії,з якого ми черпаємо сили для наших далеких подорожей. — пояснив Гор Горинич.— Це наша стихія, але щоб наше життя було у безпеці, перш ніж пірнути в потік енергій , дійсно треба багато чому навчитись. Тож вітаю діти ,з початком навчання.

— Як ми знаходимо шляхи серед багатьох зірок?

—Кожна зірка — як серце, що б’ється, і від кожного серця тягнуться невидимі струни світла, де кожна має свій спектр та частоту. Навігація для нас — це не стільки обчислення, скільки відчуття резонансу. Весь Всесвіт прошитий нитками магнітних потоків . Ми відчуваємо цей потік кожною лусочкою. Знаходимо течію і з зоряним вітром летимо у потрібну точку простору.

Гор Горинич вказав на мерехтливі крапки на карті:

— Зірки випромінюють не тільки світло. З часом ви навчитеся відчувати, що кожна має власну частоту. Для нас це орієнтир де ми знаходимось у космічному просторі. Аналізуючи частоти , ви теж зможете прокладати курс від зірки до зірки.

Гор Горинич вказав на ділянки обведені червоним по колу:

— Запам’ятайте, стережіться Чорних Дір.  Вони поглинають будь який звук, створюючи мертві зони. Там навігаційні кристали гаснуть і перестають вібрувати.  Така собі тиша що кричить.

Також потрібно заздалегідь знати частоти небезпечних викривлень, вони позначені червоним пунктиром, бо можуть змінювати конфігурацію.

— Коли ми будемо відчувати частоти зірок?

—В кожного з нас ця здатність відкривається ,після того як ми зустрічаємо свій трьохсотий цикл обертання Тіа навколо системи ОЗ-АЗ .Якщо ти почуєш пісню частот Тіа і наших зірок — значить, канал відкрився. Вони першими залишиться у пам'яті кожного з нас і вкажуть шлях до дому.

Гор Горинич показав дітям кристали-маяки на вершинах навколо.

— Ми створюємо кристал спогадів і прив’язуємо його до конкретної зоряної частоти. Достатньо згадати його вібрацію, і він, наче натягнута нитка, поведе мене у потрібний бік.

До них підійшов старий Лун, який відпочивав неподалік.

— Діти прийшли вчитись. А колись я вчив тебе, Горе.

— Так, Луне. Я завжди згадую твої уроки.

— Йди до Кари. А я поспілкуюсь з молоддю, — Лун усміхнувся. Він понад усе любив спостерігати, як молоді дракони вперше відкривають для себе безмежний Космос.