2. Що наше життя? - Гра!

Вперше переступивши поріг номера, дівчина мимоволі зробила крок назад… перед нею наче відкривався світ, що зник. Сам час пішов назад і вона опинилася в ранніх 60-х. Центральне опалення звичайно було, хоч і не впадало в очі. У великій вітальні топився камін, навколо темно-червоний оксамит і багато килимів. Проріз у стіні вів у крихітну спальню, де помістилося лише ліжко, відполірований комод із червоного дерева та туалетний столик. Хазан підійшла до вікна і розсунула фіранки, впускаючи в кімнату напористе світло гірського ранку. Жодної висотки, суцільно низькі будівлі. Все, що було далеко - манило неприступністю снігового пейзажу, все що поряд - відштовхувало сірістю. З висоти четвертого поверху вона раптом побачила краєчком і недавнього знайомого — першого в цьому місті — він закінчував роботу, збираючи лопату і брухт. А напрям його відходу, на жаль, не дозволяв побачити кут готелю. Її губи легко зігнулися в зневажливій посмішці. "Бідні, але горді ... придурок". Роздуми перебив телефонний дзвінок.

Обернувшись на звук допотопного апарату на дроті, дівчина встигла здивуватись — хто може телефонувати сюди особисто їй?

- Ало? - обережно спитала вона.

Погляд одразу налився сталлю.

- Так. Я пам'ятаю… Ягиз Егемен. Зрозуміло. Добре.

Щоб знайти цю людину, вона мала три дні, всього три. Відчуття тотального контролю та стеження не залишало ні на мить. Але хотілося жити... так хотілося.

- Та пішли ви всі! - вирвалось у порожнечу.

Хазан злісно зняла дублянку і стягла резинку з волосся. Розтріпавши локони руками, вона подивилася в дзеркало. Колись молода й амбітна, яскрава, карколомна красуня, зараз у відображенні дивилася на загнану злочинницю. Довгі гірко-шоколадні пасма спускалися майже до попереку, але в них більше не було блиску, пухкі червоні губи потріскалися і відлякували шорсткістю, густі чорні вії обрамляли давно згаслі карі очі... і дві глибокі зморшки жорстоко затаврували міжбрів'я. Життя безсоромно підло обійшлося з нею, але можливо ще є шанс?

Спочатку гарячий душ та міцний сон. Все інше ввечері.

Коли настінний годинник показав шість, брюнетка прокинулася. Блять… шість… шість вечора. Надворі стемніло. Вона проспала цілий день, тоді як бідні туристки вже обкатали всі схили в горах, заслужено заробивши крепатуру. Час виходити у світ… що саме по собі звучало вкрай безглуздо. Де тут «світ»? У мінарета Лара Кари? Ні… вона була надто порочною навіть для думок про це. Дівчина привела себе до ладу, одягла високі чоботи на підборах, бежеві вузькі легіси зі стрілкою, укорочений вільний светр і шкіряну куртку на хутрі — простовато для Стамбула… зухвало смішно для провінції. І вирушила на пішу прогулянку.

Центр міста втопився в ілюмінації. Виявилося, що в Ерзурумі є багато кафешок, кілька замерзлих фонтанів, а головне — декілька азартних закладів… Перше казино — алеєю розваг — для туристів. Звичайно! Десь треба було збирати мзду з гостей столиці Турецької Вірменії. Його вивіска призовно блимала, запрошуючи витрачати гроші. Хазан пройшла повз, кутаючись у комір. Друге було поза досяжністю вуличних ліхтарів — типове підпілля з явно прихованими місцевими «мільйонерами». Те, що потрібно! Там могли знати про Егемена, ким би він не був, чорт його візьми! Хазан перевірила біля входу чи не забруднені її зуби червоною помадою, розпушила волосся і потяглася до ручки дверей. На диво, та сама відчинилася і їй чемно усміхнувся швейцар. "Хрінь господня", бризнула здавленим сміхом гостя.

- Ми раді бачити Вас, місіс.

- Міс. - навмисне поправила вона.

- Дозвольте ваш верхній одяг.

Хазан купила в віконці 3 фішки і важливо продефілювала до ігрового столу. Зелені шпалери в золотисту чайну троянду, м'який зелений ковролін і химерні настінні бра занурили її атмосферу Хрещеного батька. Стіл теж мав класичний смарагдовий відтінок, а ставки, як у старому чорно-білому кіно, писали крейдою просто на сукні. Вперше щось по-справжньому захопило брюнетку. Вона швидко окинула поглядом відвідувачів. Очі спалахнули, захотілося неодмінно виграти.

- Робимо ставки, панове.

- 16 червоне, - рівно заявила кокетка після решти гравців.

- Ставки зроблено. Ставок більше нема. - молоденький круп'є в білих рукавичках мило справлявся зі своїм завданням.

Кулька покотилась, стрибаючи по секторах, залітаючи в лунки і вилітаючи назад. Червоне, чорне, чорне, зеро, знову червоне… Звук ковзання несвідомо заворожував. Зіниці, не моргаючи, стежили за польотом, а хижа усмішка не сходила з її обличчя.

- 16 червоне. Ваша ставка зіграла, міс. - до Хазана присунули законний виграш. - Робіть ваші ставки, панове.

Щоразу незнайомка вигравала. Із сусідніх столиків почали збігатися глядачі.

"Тактика. Метода… Ти подивися на неї". - шепотіли довкола.

- Ну, що ви… випадковість. - знизувала плечима дівчина.

Задовольнившись скромним кушем, Хазан прийняла пропозицію випити від місцевого кутили. Плескаючи невинними віями, вона представилася Айше і наплела йому сто п'ять історій про її практику в Газіантепі, про нудні вихідні в Паландокені і про швидке повернення на батьківщину в Трамбзон — чортівню несусвітну. Той кивав, постійно висовуючи кінчик язика з-під верхньої губи. Бідолашна нарікала на нудьгу в чужому незнайомому місті і постійно розпитувала про гостей казино.

- А це? А це хто? - поміж його хвалебних оповідань, вставляла вона.

- Тутешній меценат Аслан Демір. Магазин на центральній площі його.

- А ось цей із песцем на шубі?

- Ооо…це  помічник мера, Саваш.

- У вас тут усі вершки суспільства збираються, чи що?

- А тобі хтось конкретний потрібний? — продовжував облизуватись здоровань. - Я не підходжу?

Хазан вже зрозуміла, що завела непотрібне та зайве знайомство. Чоловік знатно перебрав, а все те, що встиг їй розповісти, не несло жодної цінної інформації.

- Конкретніше не буває. - дівчина цинічно зітхнула в нікуди. — Я шукаю небезпечного кілера під прикриттям, що ховається у глушині.