Розділ ХIX. Сила вибору.

Машина їхала темною алеєю, що вела до маєтку. Світло фар вирізало з темряви ідеально підстрижені кущі, кам’яні статуї, фонтан без води. Агата не відривала погляду від скла. У відображенні було її обличчя. І за плечем — інше. Андаріель дивилась на неї впевнено. Без страху. Без сумніву. І підморгнула. Як підтвердження. Ти готова. Агата повільно вдихнула.

— Я не стану жертвою. Ніколи, краще вмерти. Прошепотіла вона ледь чутно. Машина зупинилась. Дверцята відчинились. Повітря було прохолодним. Надто тихим. Свічки у саду горіли рівно, без вітру. Посеред тераси стояв Люціан. Це вже був не Леонард. Не губернатор. А хижак, що знає, що здобич прийшла сама.

— Ви прийшли.

Його голос був м’яким. Небезпечно м’яким. Агата ступила на кам’яну доріжку.

— Ви ж хотіли поговорити.

Він повільно підійшов ближче.

— Я хотів переконатися, що ви робите правильний вибір.

Він зупинився на відстані подиху.

— Ви відчуваєте це, правда?

Вона дивилась йому прямо в очі.

— Відчуваю.

Люціан усміхнувся.

— Тоді не чиніть опору.

Він підняв руку. Повільно. Ніби торкався крихкого скла. І в цей момент свічки навколо ледь затремтіли. Повітря стало важчим. Годинник на стіні маєтку пробив. І завмер на дванадцятій. Агата відчула, як хвиля темної енергії м’яко огортає її — спокусливо.

— Ви можете мати більше, ніж думаєте, Агато. Силу. Владу. Безсмертя. Трон.

Вона зробила крок ближче. Так, що їх розділяло лише декілька кроків. І прошепотіла у відповідь:

— А якщо я вже зробила вибір?

Його погляд змінився. Ледь. Наче щось тріснуло всередині.

— Ви ще не розумієте, що відкидаєте.

— Розумію, дуже добре.

Тихо, впевнено відповіла вона. І в цю мить її відображення в його чорних очах змінилось. Не дівчина. Світло. Андаріель. Свічки спалахнули яскравіше. Тінь за його спиною виросла.

— Ви належите мені Агато!

Вперше голос став холоднішим. І саме в цей момент в глибині саду щось здригнулось. Щось інше. Агата розуміла, ще не час. Вона збавила тон. Добре Леонард, давайте  поговоримо спокійно. Ви ж джентельмен, хіба з цього починають розмову з жінкою. Він здивовано повів бровою, Люціан всередині хижо посміхнувся:

— Я хочу мати цю дияволицю. Вона вміє поводитись я здивований, це рідкість.

Він жестом запросив Агату за стіл. Вони сіли навпроти.  Люціан вивчав її поглядом, потім нарешті промовив:

— Ви добре розумієте Агато, що я запросив вас сюди не тільки для розмови про інвестиції і владу. Я пропоную вам більше, значно більше.

Агата взявши келих з червоним вином відкинулась на спинку крісла, демонстративно поклавши ногу на ногу відповіла:

— Я це краще розумію, ніж ви собі уявляєте Люціан.

Андаріель всередині посміхнулась хижою усмішкою, вона знала сила вже повернулась повністю і тіло навіть людьське за цей час вже готово її прийняти.

Агата продовжувала:

— Тож може досить гри?! Скидаймо маски. Ми обидва добре знаємо хто ми є.

За великою колоною стояли Люмінія і Мамон, в формі офіціантів. Слова Агати  стали точкою відліку для готовності. Люціан голосно розсміявся встав підійшов ближче до неї, взяв її за руку й різким рухом притягнув в свої обійми. Нахилившись до її вуха , спокусливо прошепотів:

— Як добре, що ти зрозуміла хто Я насправді.  Це все спрощує і я готовий не тільки скинути маски. Я готовий прийняти твій остаточний вибір.

В цю мить Андаріель вперше за довгий час проявила себе, вона відштовхнула його з такою силою. Що Люціан відскочив від неї вдарившись спиною об колону.

— Ти впевнений любчику, що ти готовий прийняти мій вибір?!

Андаріель сміялась гучно, її сміх лунав на увесь маєток. Люціан відкинувши здивування хрипло голосно  проговорив:

— Так готовий моя бестіє!

Андаріель змінилась в погляді, він став холодний, жорсткий палаючий. Квіти які росли поруч пов'яли і осипались.

— Ну тоді слухай. Більше ти мені не володар і я не підкоряюсь тобі. Я обрала світло, його обрала Кіліана. Того кохаю, хто вдруге перейшов тобі шлях.

Після її слів Люціан не міг стримати свій гнів. Хвиля темної енергії прокотилась навколо.

— Не будеш моєю, значить не будеш нічиєю!

І вмить його сутність вийшла на світ. В цей час Рафаель і Кіліан розмовляли з поліцейськими. Пожежу швидко погасили ніхто не постраждав. Як вмить сутність Кіліана здригнулась в середині. Темрява вибухнула. Сад здригнувся. Кам’яні статуї вкрилися тріщинами. Свічки згасли одночасно, ніби хтось вирвав у ночі дихання.

Люціан більше не стримувався. Його людська оболонка розчинилась, мов попіл. За спиною розгорнулися темні крила, не пір’я — тінь. Очі стали бездонними.

— Ти думаєш, що вибір щось означає Андаріель?! Його голос більше не був голосом людини. Він лунав крізь простір. Андаріель стояла рівно. Не відступала. Її волосся розвіяв вітер, якого не було. Під шкірою засвітилось золото. За спиною спалахнули крила. Світло з вогнем на кінчиках.