Розділ ХVIII. Невідворотність фатуму.

Двері квартири тихо зачинилися за ними. Світло було приглушеним. Тиша глибокою, майже відчутною на дотик. Агата повільно зняла пальто, ніби разом із ним намагалася зняти й вагу всього почутого.

— Це занадто… 

Тихо промовила вона. Кіліан не відповів одразу. Він дивився на неї так, ніби бачив не лише її, а й те, що прокидається всередині.

— Ти не сама.

Нарешті сказав він. Вона обернулася із сумом в голосі промовила.

— Я навіть не знаю, хто я насправді.

— Ти та сама, та яку я зустрів у печерах пекла. Та, яка врятувала і покохала мене безумовно. Та, яку я обрав, відчуваю і кохаю безмежно. 

Спокійно, впевнено відповів він. 

— Просто тепер ти знаєш більше.

Вона підійшла ближче, сховала обличчя в його грудях.

— А якщо це все правда, якщо він дійсно хоче отримати мене через вибір.

— Тоді ми зробимо так, щоб цей вибір був твоїм, а не нав’язаним ним.

Тихо додав Кіліан. Його голос не був жорстким. Він був впевненим. Агата заплющила очі. І в цю мить десь в глибині її свідомості Андаріель повністю розплющила очі  в готовності.

Наступного ранку на телефон Агати прийшло запрошення. Елегантна листівка. Без зайвих слів.

“Сьогодні. 19:00. Мій маєток. Поговорімо без свідків.”

Внизу — підпис. Леонард Вольф.

Кіліан стояв поруч, читаючи через її плече. Його щелепа ледь напружилась.

— Це пастка.

Агата підняла погляд.

— Я знаю.

І вперше в її очах не було розгубленості. Було щось інше. Усвідомлення своєї сутності, сили з тихим розумінням—хто вона. 

— Але якщо він хоче гри нехай.

Кіліан довго дивився на неї.

— Ти впевнена?

Вона кивнула.

— Я більше не та, що була вчора.

У маєтку Люціана тим часом готували терасу. Свічки. Темне вино. Музика. Вишуканість без вульгарності. Азазель особисто розставляв деталі.

— Вона прийде, я впевнений.

Хижо усміхнувся він. Люціан дивився на захід сонця.

— Вона не просто прийде. Вона буде обирати.

І в його голосі вперше прозвучала не впевненість. А азарт. Люціан стояв посеред  саду в своєму маєтку, впевнений у своїй перемозі. Уважно спостерігаючи за підготовкою своєї ідеальної перемоги. Азазель щось наспівуючи поклав якісь речі в спортивну сумку і швидко зник.

Кіліан і Агата завершивши справи, вийшли на парковку. Домовившись повечеряти у їх улюбленому ресторанчику у центрі мегаполісу. Машина повільно рухалась крізь затори. Вони жартували дилились подіями прожитого дня. Прибувши на місце, вони як завжди сіли за їх улюблений столик.

Свічка на столику ледь коливалась від кондиціонера. Місто за вікном дихало теплим вечором. Агата сміялась — легко, щиро. Вона розповідала щось про нову лінію ароматів, жартувала про постачальників, про клієнтку, яка вимагала “запах без запаху”. Кіліан дивився на неї так, ніби запам’ятовував.

— Що? 

Вона помітила його погляд.

— Нічого

Усміхнувся він ніжно, тепло з турботою.

— Просто думаю, що цей спокій треба цінувати.

Вона підняла брову.

— Це звучить підозріло.

І саме в цю секунду його телефон різко завібрував.

Дзвінок. Номер офісу. Кіліан нахмурився, відповів.

— Так?

Його обличчя змінилось.

— Що значить пожежа?

Агата завмерла.

— Я виїжджаю.

Він підвівся різко, але стримано. Уже інший режим.

— Агато, мені треба туди. Негайно.

Вона встала слідом.

— Я з тобою.

— Ні? Це може бути небезпечно. Залишайся тут. Або їдь додому.

І в цей момент до входу ресторану під’їхала чорна машина. Безшумно. Водій у класичному костюмі зайшов усередину, оглянувся. Погляд знайшов Агату. Він підійшов спокійно.

— Пані Агата? Мене прислав пан губернатор. Він просив передати, що чекатиме вас сьогодні. І готовий обговорити інвестиції негайно.

Кіліан різко повернув голову.

— Сьогодні?

Водій ледь посміхнувся.

— Пан губернатор не любить відкладати важливі рішення.

Агата відчула, як щось всередині похололо. Пожежа. Маєток. Час. Кіліан дивився на неї.

— Не їдь. 

Тихо сказав він. І в цю секунду його телефон знову завібрував.

— Вогонь поширюється. Є люди всередині.

 Пролунало з динаміка.Вибір. Агата подивилась на нього спокійніше, ніж він очікував.