Розділ XVI. Гра на кохання

Ніч опустилась на місто м’яко, майже ніжно та не всюди вона була спокійною. У глибині старого парку, там, де ліхтарі не діставали до крони столітніх дерев, простір здригнувся. Повітря ніби розступилось. З темряви вийшла жіноча постать.

Вона не поспішала. Її кроки були безшумними, але кожен залишав після себе відчуття світла тонкого, майже невидимого. За декілька секунд поруч із нею з’явився чоловік. Високий. Сильний. Його присутність була важкою, як передгрозове небо. Вони не дивились одразу одне на одного.

— Він почав раніше, ніж ми очікували. 

Тихо сказала жінка. Її голос звучав лише як констатація факту.

— Його завжди вела пристрасть, а не розрахунок 

Тихо, впевнено відповів чоловік.

— Не недооцінюй його.

— Я ніколи не недооцінюю тих, хто грає з вогнем.

Жінка повільно підняла погляд у небо. Зорі були спокійні.

— Вона ще не готова.

— Саме тому ми й не втручаємось.

В повітрі між ними зависла коротка пауза.

— Якщо він дізнається…

— Не дізнається. Поки що.

Тиша між ними стала наповненою. Наче вони бачили більше, ніж дозволяли сказати.

— Ти принесла його? 

Запитав чоловік. Жінка не спокійно відповіла. Лише ледь торкнулась складки плаща, під яким щось  помітно світилось.

— Час ще не настав.

Він чоловік кивнув.

— Тоді дозволимо йому грати.

— Він думає, що це гра на спокусу, але це гра на кохання.

І в її голосі з’явилось щось, що нагадувало жаль. Простір знову здригнувся. Дві постаті розчинились у темряві, ніби їх там ніколи й не було. А десь у місті телефон Агати тихо засвітився новим повідомленням. Агата і Кіліан лежали у ліжку обіймаючись. Їх близькість залишила енергетичний слід у повітрі. Було тихо і жоден з них не порушував тиші, їм не потрібні були слова. Вони все відчували без слів. Тепло простору огортало їх, ніч кликала в царство снів.

На іншому краю мегаполіса в дорогому ресторані, інтер'єр якого нагадував середньовічя, сиділи  двоє. Вони спілкувались напівшепоту. Губернатор і дуже привабливий чоловік, якому на вигляд здавалось років тридцять.  Його глибокі  золоті очі і руде волосся, надавало йому особливого шарму. Губернатор звернувся до нього:

— Азазель, ти в нас майстер спокуси.  Мені потрібен безпрограшний план.

Азазель широко посміхнувся його білі як сніг зуби блиснули в напівтемряві.

— З чого почнемо, повелителю? Розкажіть хто вона?

Ранок почався спокійно. Агата прокинулась раніше за Кіліана. Вона лежала, дивлячись у стелю, і відчувала дивну легкість і щось ще. Телефон тихо засвітився. Повідомлення. Леонард:

“Дякую за вчорашній вечір. Ви робите світ світлішим, Агато. Це рідкість.”

Слова були ввічливими. Стриманими. Жодного натяку. Але вони проникли глибше, ніж вона хотіла б визнати.

“Ви робите світ світлішим.”

Її серце ледь здригнулося. Вона згадала, як він дивився. Не жадібно. Уважно. І десь у глибині свідомості промайнуло питання: А що, якщо я справді можу змінити більше, ніж думаю? Крихітна тріщина. Непомітна. Агата вже хотіла відкласти телефон, як раптом побачила, ще одне повідомлення з невідомого номеру.

«Чекатиму тебе о 19:00 в центральному парку, біля фонтану».

Щось всередині насторожились.

— Хто б це міг бути.

Темно - карі очі Агати, стали ще темнішими. Кіліан вийшов з душу, покійно стоячи в дверях, спостерігав за нею. Потім підійшов поцілувавши в скроню тихо запитав:

— Що знову він?

Агата отямившись відповіла:

— Так він теж, але мене більше здивувало, хто написав оце?

Кіліан глянув на телефон, уважно прочитавши, продовжив:

— Якщо ти підеш, я супроводжуватиму. Тому не хвилюйся.

Він міцно обійняв її, неначе найдорожчий скарб. І поцілував в чоло.  Агата посміхнулась, обійнявши його у відповідь.

В центрі мегаполіса  в затишній кав'ярні, сидів Азазель, він уважно роздивлявся молоду гарну дівчину. У думках роздумуючи план спокуси. Трохи поодаль у спортивній куртці з каптуром, сидів молодий чоловік. Який обережно, але пильно спостерігав за Азазелем. 

Азазель повільно провів пальцем по краю чашки з кавою. Пара піднімалась тонкою спіраллю, ніби жива. Його погляд був сконцентрованим. Він аналізував. Молода дівчина за сусіднім столиком нервово сміялась, торкаючись волосся. Її співрозмовник намагався вразити її словами. Азазель ледь посміхнувся.

— Люди, як з вами легко.

Тихо промовив він до себе. 

— Їм достатньо правильної паузи між словами.

Він не дивився у бік чоловіка в каптурі. Але відчував його.

— Ти став обережнішим, Рафаелю.

Прошепотів майже нечутно. Чоловік у спортивній куртці не ворухнувся. Але його пальці ледь стиснулися.