Розділ ХV. Темрява

З темряви вийшли дві постаті. Одна кремезна, чоловіча. Інша тендітна жіноча. Вони мовчки подивились один на одного. Жіночий голос пролунав тихо, майже беззвучно:

— Що робитимем, часу обмаль.

Чоловік трохи помовчав і відповів:

— Ще чекаємо зарано.

Жінка кивнула у відповідь і вони миттєво розчинились у просторі. Агата і Кіліан мовчки стояли на терасі. Жоден не наважувався розпочати розмову. Дівчина не знала, як пояснити йому пропозицію губернатора. І яка на неї чекатиме реакція. Її серце тріпотіло від хвилювання. Вітер злегка ворушив її волосся. Місто внизу жило своїм життям — світло вікон, шум далеких машин, далекі голоси. А між ними стояла тиша. Кіліан дивився вперед. Не на неї.

— Ти була з ним? 

Сказав він спокійно. Не запитання. Факт. Агата ковтнула повітря.

— Так.

— Він запропонував інвестиції.

Кіліан ледь кивнув. Ніби саме це і очікував почути.

— І?

— Я не погодилась. Я сказала, що подумаю.

Тиша стала густішою. Він нарешті повернувся до неї. Його погляд був тривожним.

— Що ти відчула?

Питання влучило точніше, ніж вона очікувала. Вона могла б сказати “нічого”. Могла б збрехати. Але це було не про неї. Будь -яка правда була кращою за ілюзії брехні.

— Тяжіння.

Тихо зізналась вона. 

— І це мене лякає.

Він закрив очі на секунду.

— Це не просто чоловік, Агато.

— Я розумію.

Швидко відповіла вона.

— Але я не знаю, чому це так діє на мене.

Кіліан підійшов ближче.

— Бо він не атакує. Він резонує. Вона підняла на нього погляд.

— Ти ревнуєш?

Ледь помітна усмішка.

— Ні.

Ще ближче.

— Я відчуваю загрозу.

Близькість ставала все більш незвичною для неї. Її пальці тремтіли. Подих почав збиватись.

— І вона не в тобі.

— Тоді де?

Кіліан відчувши її хвилювання, обережно взяв її долоню.

— В тому, що він знає, як говорити з твоєю силою.

Слова повисли між ними.

— А ти?

Тихо спитала вона. Він не відповів одразу. Потім нахилився ближче.

— Я знаю, як тримати тебе, коли світ намагається перетягнути.

Він торкнувся її чола своїм. Без пафосу. Без драми. Без бажання отримати і володіти. Просто близькість. І в цю секунду десь далеко, в темному кабінеті, Леонард різко зупинився посеред кроку. Його погляд став холоднішим.

— Він поруч!

Нервово проговорив він голосно. Мірелла з’явилась майже миттєво. Вона зрозуміла за демонічним тоном, що щось відбувається. Увійшовши запитала м'яко, щоб не визвати гніву володаря. 

— Що відчуваєте?

— Опір.

Він повільно усміхнувся з хижим виразом на обличчі. Неначе у нього з'явилась зловісна ідея.

— Добре. Це ускладнить план. Та це зробить його цікавішим.

Він підняв погляд у темряву.

— Якщо він хоче тримати її я зроблю так, щоб вона захотіла відійти сама.

На терасі Агата раптом відчула, як повітря змінилось. Андаріель всередині ледь ворухнулась.

— Це лише початок.

І цього разу в її голосі звучав не страх. Темрява не наступала. Вона вичікувала слушного моменту. Ніч була тиха. Місто світилося внизу, мов розсипані зорі. Агата стояла поруч із Кіліаном, але між ними ніби пролягав цілий всесвіт — наповнений невисловленими словами. Вона першою порушила тишу.

— Мені страшно, Кіліан.

Тихо зізналася вона, не дивлячись на нього. Він не питав “чого”. Він знав. Його пальці повільно знайшли її долоню. Не міцно. Не владно. Просто поряд. Їхні руки торкнулися  і світ змінився.ь'Не спалах. Не буря. А глибокий спокій. Він наблизився на крок. Вона підняла погляд. Між їхніми обличчями лишився лише подих.

— Я не тримаю тебе. Я поруч, навіть якщо ти не обираєш мене.

І це було сильніше за будь-яке зізнання. Агата повільно провела пальцями по його щоці — ніби перевіряючи, чи справжній.

— Я завжди обираю тебе. 

Сказала вона миттєво, слова самі вирвались з її душі. І цього було достатньо. Простір між ними заповнився почуттям, яке спало глибоко в душах. На хвилину світло стало яскравіше.  Напруга набирала оберти. Вона тремтіла від очікування того, що мало відбутися далі. В її голові паморочились думку.

— Якщо він мене зараз поцілує, я не втримаюсь і згоратиму від сорому. Я цілувалась один раз в житті, ще на випускному вечорі, якщо це можна так назвати. Я розумію що мала б вміти. Але в мене ніколи не було часу для близьких стосунків.