Розділ ХІV. Спокуса.

Дорога назад була тихішою. Агата дивилась у вікно, спостерігаючи, як сутінки повільно огортають місто. Вона була виснажена, але щаслива.

— Ви сьогодні були справжньою. 

Спокійно сказав Леонард, не відриваючи рук від керма.

— Я завжди справжня.

— Ні. 

М’яко заперечив він. 

— Сьогодні ви не контролювали враження. Ви просто були.

Вона усміхнулась.

— І це вас розчарувало?

— Навпаки. Це мене зацікавило.

Машина зупинилась біля її будинку. Він вийшов першим, відкрив дверцята. Простягнув руку. Вона прийняла її. На мить їхні пальці переплелись довше, ніж того вимагала ввічливість. Він підніс її руку до губ. Поцілунок був легкий. Стриманий. Але не байдужий.

— Ви ще не розумієте, наскільки великі ваші можливості, Агато. Але одного дня ви захочете більшого. І я буду поруч.

Він відпустив її руку. Сів у машину. І зник у вечірньому потоці. Агата ще кілька секунд стояла нерухомо. Андаріель всередині прошепотіла:

— Він не просто говорить. Він будує стратегію.

Тієї ж ночі. Кабінет губернатора був занурений у напівтемряву. Мірелла стояла на відстані.

— Вона не реагує так, як інші.

Сказала вона обережно. Леонард стояв біля вікна, вдивляючись у вечірні вогні міста як завжди. Йому подобалось спостерігати. 

— Вона реагує. Просто не так, як ти очікуєш.

— Ви хочете зламати її?

Він повільно обернувся.

— Ні.

Його очі на мить стали глибшими. Темнішими.

— Я хочу, щоб вона сама зробила крок.

— Як?

Він ледь усміхнувся.

— Сумнівом. Захопленням. Порівнянням.

Мірелла насторожилась.

— Ви ризикуєте.

— Я завжди ризикував. Ризик для мене це відчувати життя навколо.  

Він підійшов ближче.

— І тепер я буду поруч там, де вона не очікує.

Наступного вечора. Агата вийшла з офісу трохи пізніше. Кіліан залишився — справа затягнулась. Вона зітхнула, натягуючи пальто. Паркінг був майже порожній. І саме тоді з іншого боку ряду машин почувся знайомий голос:

— Знову працюєте допізна?

Вона завмерла. Леонард стояв, спираючись на дверцята свого авто.

— Пане губернаторе? Ви тут?

— Зустріч затягнулась.

Спокійно відповів він. 

— А ви?

— Те саме.

Він підійшов ближче.

— Дивний збіг.

Андаріель всередині напружилась.

— Це не збіг Агато, почуй мене, він грає партію на вибір. 

Але Агата відчула лише легкий подих адреналіну.

— Ви часто буваєте в цьому районі?

— Тепер, можливо, частіше.

І він усміхнувся. Агата вже збиралася попрощатись. Як зненацька Леонард промовив: 

— Тут поруч є гарний ресторанчик. Там дуже атмосферно, складіть мені будь ласка компанію. В мене є розмова до вас.

Агата здивовано глянула на Губернатора, вирішила не тягнути.

— Розмова з приводу чого?

Він спокійно подивився на неї і в півголоса продовжив.

— З приводу інвестицій в розширення вашого бренду.

Агата відчула хвилювання. Ідея їй не сподобалась. Думки хаотично рухались. Вона намагалась знайти варіант, як їй відмовити правильно. Леонард не поспішав. Він бачив цей мікрорух у її погляді — сумнів змішаний із захватом. Оцінка.

— Я не про політику, не хвилюйтесь. І не про контроль. Я про масштаб правильних інвестицій.

Він зробив крок убік, даючи їй простір. Не наближався. Не тиснув, щоб не злякати мить.

— Ваш бренд сильний. Але ви мислите локально. А я можу відкрити для вас міжнародний ринок.

Андаріель всередині різко озвалась:

— Не слухай Агато він готує пастку нам. 

Агата злегка стиснула пальці на ремінці сумки.

— Ви ж розумієте, пане губернаторе, що я не продаю контрольний пакет?

— Я й не прошу контроль. Я пропоную лише партнерство.

Він злегка нахилив голову. І в його погляді щось блиснуло.

— Хіба амбіції  це погано?

Слово влучило точно. Не як спокуса тіла. Як спокуса впливу.

— У мене є команда.

Спокійно, рівно сказала вона.  Ледь помітна іскра в його очах.

— Кіліан хороший адвокат. Але він мислить категоріями закону. А я — категоріями сили.

В просторі зависла німа пауза, схожа на глибоку тишу, яка манила і водночас лякала. Він зробив ще один хід — майже невидимий.