Розділ ХIІІ. Таємниці.

Сонце повільно заходило за горизонт. Перші тіні опускалися на мегаполіс. Великий парк посеред міста потроху засинав. Біля великого фонтану стояла жіноча постать.

— Нарешті! Я вже думала ти не з'явишся.

Кремезний чоловік підійшов у притул.

— Я поспішав, вибач затримали.

Жінка подивилась на нього продовжила.

— Кажи швидко, мій час тут обмежений.

Він мовчки простягнув руку і дав їй сувій зі стародавньою печаткою. Жінка уважно роздивилась і швидко розгорнула. Читаючи мовчки, на її лиці поступила посмішка.

— Ти завжди був розумний, я знала це. Вона швидко згорнула сувій сховавши під плащем, зникла в глибині парку. Він ще трохи постоявши, пішов в протилежному напрямі.

Кіліан і Агата сиділи в її столовій додаючи вечерю.

— Кіліане, ну не сердся будь ласка, ходімо зі мною, це лише декілька годин. Я обіцяю потім не спілкуватись із ним. 

Кіліан важко видихнув. 

— Я не можу. В цей час в мене засідання. Справа на мільйон доларів. Це дуже важливо Агата.

Дівчина поклала свою руку на його і тихо продовжила.

— Я швидко, як тільки все закінчиться, відразу напишу тобі. Добре?

Кіліан ніжно торкнувся її щоки. Уважно подивився їй в очі додав:

— Будь з ним обережна будь ласка. Він небезпечний. Я відчуваю.

Агата усміхнулась.

— Небезпечні — ті, кого ми боїмося.

З легкою усмішкою відповіла вона.

— А я його не боюся.

Андаріель всередині тихо прошепотіла:

— І саме це мене лякає.

Кіліан відчув легкий холод у повітрі. Наче хтось пройшов повз вікна, не торкнувшись скла, але торкнувшись простору.

— Пообіцяй мені одну річ. 

— Яку?

— Якщо щось піде не так — ти не будеш геройствувати. Ти підеш. Одразу.

Агата засміялась.

— Це ж просто поїздка до дітей, а не битва світів.

Він нічого не відповів. Лише провів пальцями по її долоні — повільно, ніби запам’ятовував дотик. Тієї ж ночі. У темному кабінеті на шістдесятому поверсі Леонард Вольф стояв біля панорамного вікна. Місто мерехтіло під ним, як розсипане золото.

— Отже манускрипт у неї. 

Тихо промовив він, не обертаючись. За його спиною повітря ледь здригнулось.

— Так, володарю.

Пролунав стриманий жіночий голос. Він повільно усміхнувся.

— Вона завжди була передбачливою.

— Ви впевнені, що це не порушить баланс?

Леонард повільно обернувся. Його очі на мить втратили людський відтінок.

— Баланс порушився тоді, коли вона втрутилась у мої плани. Я лише вирівнюю поле. Він узяв зі столу запрошення на благодійний виїзд.

— Завтра я буду ще переконливішим.

Ранок настав занадто швидко. Агата стояла перед дзеркалом. Обрала простий світлий костюм — стриманий, елегантний. Не для губернатора. Для дітей.

— Ти нервуєш?

Тихо спитала Андаріель.

— Трохи.

Чесно відповіла вона подумки. 

— Але це нормально.

За вікном під’їхав чорний автомобіль.

Телефон завібрував.

“Я внизу. Не поспішайте. У нас сьогодні довгий день.”

Агата вдихнула глибше. Вийшла з квартири. Двері тихо зачинились. І в ту ж мить годинник у її вітальні зупинився. Знову. Кіліан у цей час заходив до залу засідань. І раптом його серце різко стиснулося. Це був не страх. І не ревнощі. Попередження. Він різко витягнув телефон. Написав коротке повідомлення:

“Я відчуваю щось не те. Якщо зможеш — тримайся на відкритому просторі.”

Повідомлення не відправилось. Мережа зникла. Агата вже сідала в машину. Леонард відчинив їй дверцята особисто.

— Ви сьогодні особливо світлі.

Тихо сказав він. І коли вона сіла поруч, машина рушила, а місто повільно ковтнуло їх у ранковому тумані. Десь у глибині парку, біля фонтану, жіноча постать знову з’явилась. Вона дивилась у бік дороги. І вперше в її очах з’явилась тривога.

Машина рухалась плавно. Усередині панувала тиша, наповнена легким ароматом шкіри й чогось ледь вловимого — ніби дим після згаслого вогню. Леонард сидів поруч, але не надто близько. Він не поспішав починати розмову. Наче дозволяв їй звикнути до його присутності.

— Ви завжди так легко погоджуєтесь на несподівані пропозиції? 

Нарешті спитав він, дивлячись у лобове скло.

Агата усміхнулась.

— Лише коли йдеться про дітей. Вони не вміють прикидатися.

— Цінна риса. Щирість — рідкість у нашому світі.

Вона глянула на нього краєм ока.