Розділ ХI. Аукціон

Зала старовинної ратуші сяяла золотом люстр і холодним блиском камер. Високі вікна відбивали вогні вечірнього міста, ніби сам мегаполіс прийшов подивитися на виставу.

Агата стояла біля входу, в стриманій чорній сукні з тонкою лінією срібла на плечі. Вона виглядала бездоганно. Занадто бездоганно для випадковості.

Поруч Кіліан, у темному костюмі, тримав її за руку. Їхній дотик був спокійний, але між пальцями ледь вловимо пульсував інший ритм — той, що пам’ятав вогонь і світло.

— Ти нервуєш?

Нахилившись близько, тихо спитав він.

— Ні.

Відповіла вона впевнено, дивлячись прямо вперед. 

— Просто відчуваю, що сьогодні щось зміниться.

На протилежному боці зали стояв Леонард Вольф. Він посміхався так, ніби вже знав результат торгів.В його погляді не було поспіху. Лише терпіння мисливця. Він обережно спостерігав, як хижак, що полює. Його очі прищурені, хижі відбивали блиск вогнів зали як зеркало.  Це був не аукціон, це була його пастка. Вміло розставлена хижаком. Він щиро з акторською майстерність посміхався, вітаючи гостей.  Асистента, щось тихо прошепотіла йому на вухо. Він хижо посміхнувся направившись в бік сцени. Світло над сценою стало трохи яскравішим. Наче спеціально — щоб усі дивились тільки туди. Леонард піднявся сходами повільно, без поспіху. Кожен його крок був вивірений, відтворений, впевнений.  Жодного зайвого руху.

— Доброго вечора!

Він промовив так владно, що його голос розлився по залі рівним оксамитом. 

— Сьогодні ми не просто зібрались заради благодійності. Ми зібрались, щоб змінити чиєсь життя.

Люди слухали. Посміхались. Аплодували. Агата стояла поруч із Кіліаном, але в ту мить відчула щось дивне. Наче повітря стало важчим. Наче в залі на секунду стало тихіше, ніж мало б бути.

— Відчуваєш? 

Спокійно, ледве чутно прошепотів Кіліан. Вона не відповіла. Її погляд був прикований до сцени. Леонард продовжив:

— Перший лот вечора — грант у двісті тисяч доларів для розвитку локального бізнесу, який поєднує естетику, силу і сучасне бачення жіночності.

Він зробив паузу. Надто довгу. І подивився просто на Агату.

— Бренду, який, без сумніву, вже змінює правила гри.

У залі пролунали схвальні вигуки. Агата відчула, як всередині щось стислося. Андаріель тихо прошепотіла:

— Це не випадковість.

І саме в цю мить стрілки її годинника знову завмерли. Рівно 12:00. Хоч зараз була дев’ята вечора. Агата здивовано глянула на годинник.

— Знову зламався? Ну що за енергетика в мене, тільки но купила новий. 

Зітхнувши вона глянула на Кіліана. Він уважно спостерігав за гостями. Вдивляючись в кожне обличчя. Дівчина слухала уважно презентації учасниць.  Трохи нервуючи стискала руку Кіліана. Від хвилювання, відчувала себе як в школі, коли боялась вперше вийти з промовою.  Намагаючись себе заспокоїти, вона проговорювали про себе улюблений віршик.  Кіліан зненацька звернувся до неї:

— Агата, твоя черга.

Вона неначе прокинулась, швидко зібравшись рушила на сцену. Світло прожекторів вдарило в очі. На мить усе розмилось— обличчя, стеля, золоті люстри. Агата зупинилась біля мікрофона. Дихання рівне. Спина пряма.

— Добрий вечір! 

Її голос прозвучав чітко, спокійніше, ніж вона відчувала всередині. В залі стало тихо.

— Я створювала свій бренд не як прикрасу. А як броню. Для жінок, які щодня проходять через власні битви. І якщо цей грант справжня можливість. Я використаю його не для розширення бізнесу, а для того, щоб більше жінок відчули силу в собі. 

Вона не дивилась у папір. Не шукала підказок. Вона дивилась у зал, її погляд зупинився на Леонарді. Він слухав уважно. Занадто уважно. В його очах не було оплесків. Там було вимірювання.Наче він перевіряв. Чи впізнала? Чи відчула? Чи боїться? Агата витримала цей погляд. Ледь помітно підняла підборіддя.

— І ще. 

Додала вона раптом, відхиляючись від заготовленого тексту.

— Я вірю, що справжня підтримка не ставить умов.

Кіліан унизу біля сцени, напружився. Він зрозумів, це не просто фраза. Це виклик. Леонард повільно почав аплодувати першим. І його усмішка стала ширшою.

— Прекрасно, міс Агато! 

Його голос пролунав з першого ряду. 

— Саме таку силу ми й хотіли підтримати.

Слово “ми” прозвучало дивно. Наче за ним стояв хтось іще. І в цю мить люстри над сценою ледь помітно здригнулися. Світло на секунду потемніло. Тільки на секунду, ніхто довкола не звернув уваги. Але Андаріель всередині чітко відчула: Він грає довго. І йому подобається ця гра. Агата повільно спустилась зі сцени, підійшовши до Кіліана прошепотіла.

— Здається я краще ніж інші.

Він ніжно прибрав локон з її лиця, грайливо підмигнув. Тим часом Леонард вже стояв на сцені з впевненим виразом обличчя. Він говорив і вже був готовий назвати ім'я, як на його лиці застигла усмішка, а в очах спалахнув вогонь.

— І так переможниця аукціону Анжела Хейл.