Розділ ІІ. Запах диму й розбитого неба.

На неї дивився змучений полоном янгол. Андаріель не відразу впізнала його. Скільки циклів вже минуло, з того часу, як він потрапив в полон до пекла.  Люціан ненавидів його за те, що допоміг зцілитись душі жінки, яку той мріяв зробити своєю. Цілий людський цикл спокушаючи її душу, чекав того часу, коли нарешті вона належатиме йому. Але так і не отримав бажаного. Кіліан, як її янгол охоронець наставляв, оберігав, захищав не даючи її душі  зійти у темряву. Отоді вже Люціан розгнівався сильно. Вона потрапила до раю. І мало того, ще й стала Архангелом. Король пекла не витримав такого приниження. Він наказав у будь-який спосіб упіймати того янгола, який  йому таке вчинив. Кіліана вислідили, катували і замкнули в печерах пекла. З того часу янгол ув'язнений в тенета пекельних ланцюгів, під охороною адових псів. Трохи  придивившись Андаріель покликала. —Кіліан, це ти? —  Трохи закашлявшись, голос із темряви відповів:

— Андаріель?.. — голос був хрипкий, мов здертий об каміння, але в ньому ще жевріла та сама тиша світла, яку не здатні були вбити ані кайдани, ані вічний морок.

Вона завмерла. Тому що пам’ять болить інакше, ніж рани. Андаріель зробила крок уперед, повільно, обережно, ніби сам простір міг розсипатись від різкого руху. Ланцюги на його крилах дзенькнули, адові пси загарчали, але не рушили. Вона вдарила вогняною пліттю у простір.— Геть! — голосно проревівши. Вони відчули її силу, щось нове в ній вібрувало, що змушувало псів вагатися.

— Ти… живий. — Сказала вона тихо. — Я думала, Люціан…

— Він хотів, щоб я не був, — гірко всміхнувся Кіліан. — Але пекло любить залишати живими тих, кого хоче ламати повільно.

Тільки тепер Андаріель побачила його повністю. Зламані пера, почорнілі від скверни, але не зниклі. Очі — втомлені, проте ясні. Світло в них не згасло. Воно просто стало глибшим, стриманішим, мов зоря за димом.

— Ти заплатив за неї надто високу ціну, — промовила вона.

— Ні, — тихо відповів він. — Я заплатив рівно стільки, скільки варта свобода вибору...

— А ти, що ти тут робиш, Андаріель? Ти ж не з тих, кого легко зламати. Але я відчуваю ти змінилась.

Вона мовчала кілька ударів серця — того серця, яке, здавалося, не мало більше битися. Потім повільно поклала руку на холодний камінь.

— Я відпустила душу — сказала вона просто. — І тепер пекло намагається нагадати мені, ким я “маю бути”.

Кіліан дивився на неї уважно, довго. Так дивляться ті, хто бачить не форму, а шлях.

— Тоді слухай уважно, — сказав він тихо, але твердо. — Якщо ти бачиш світло тут, у цих печерах… значить, ти вже не належиш тільки пеклу. Ти стоїш на перехресті між світами. Андаріель відчула, як щось усередині неї клацнуло, мов старий замок, що довго не відчиняли.

— Між… — повторила вона.

І вперше за довгий час усміхнулась спокійно без іронії. А в глибині печер, далеко за межами їхніх голосів, щось ворухнулося. Люціан ще не знав, що в пеклі з’явився не ворог. І не слуга. З’явився вибір.  Король пекла навіть уявити собі не міг, до чого призведе його покарання.  

Андаріель дивилась на янгола і в середині неї щось відбувалось. Вона раніше ніколи не відчувала, це вперше. Молода демониця намагалася зрозуміти, що це таке з нею. Раптом їй захотілось торкнутись змученого, але досі прекрасного лиця янгола. Вона мимоволі простягнула руку. Один єдиний дотик. Вона обережно торкнулась його лиця, в цей момент щось сталося. Яскраве світло залило печеру. Адові пси заскавулили й зникли в тінях, в глибині печер. 

Кіліан на очах регенерував, її полум'я яскраве і сильне зцілювало його на очах.  Він дивився на нею притуливштсь міцно обличчям до її долоні. Андаріель відчула, як її серце забилось оживаючи. Демониця не могла відвести погляду від янгола, засліплена його красою. Через декілька хвилин, синтез завершився. Він глянув на неї і спокійно промовив:

— Тепер мені зрозуміло, чому ти інша. Ти не чистокровний демон, ти гібрид. Напівдемон, напівангел. Хтось із твоїх батьків був із наших. 

Андаріель мимоволі витріщів очі не могла повірити в те, що він каже. Вона стояла немов вкопана, не промовив ані слова. Кіліан продовжував, тримаючи її обережно за руку. 

— Тобі більше не можна тут залишатись. Вони зрозуміють, що ти мене зцілила й приговорять тебе на вічні муки в підземеллі пекла. Де серед низчіх створінь ти не виживеш. Нам треба разом залишити це місце.   

Андаріель погано розуміла, що він каже, що сталося. Кіліан бачив, що вона не реагує. Швидко створив портал, взявши її на руки, увійшов у нього, знищуючи слід за собою.